Ротації/Назавжди

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Назавжди

 Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка
 і тінь замазує панни, мов образи затерті.
 У склянці золотавий чай. Так хочеться оперти
 об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
 дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
 прощається з сестрою, що у зореколі їй
 не сяяти
 вже більш.
 Так ніч
 блакитним снігом миє в місті маки мелянхолії.

 Накривши плечі згорблені кожухом неба синім,
 колишеться шофер у сонній лімузині.

 Крива ліхтарня — квітка зламана і попіл снігу
 і світло — лій зелений з дзбанка ночі в сутінь литий,
 круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
 заблукана і місяць — білий птах надхнення злого
 й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
 що може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
 Торкнеться й поцілує гордо й ніжно і навіки
 закриє очі сплющені, немов сестра остання.
 Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі
 і платять їх паннам за пять хвилин кохання.

 Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
 колишеться шофер у сонній лімузині.

13. грудня 1935.