|
БАЛЯДА ПРОВУЛКА
Де заламавши руки сині,
рятунку кличе ніч намарне,
колишуться пяниці й тіні
біля кульгавої ліхтарні.
Блакитним квітом похилившись,
ліхтарня, мов лілея, вяне
і світ недійсний, тільки миші
ведуть шевців на місяць пяних.
В корчмі із зорями й дзвінками,
де лупії і сажотруси
співають гимни над склянками
і славлять ніч і чар спокуси.
Крива ядуха пані смутку,
схиляючись до касопорців
обличчям зморщеним, мов губка,
фальшиві карти в пальцях корчить.
Оперши лікті у задумі,
пливуть на плахтах диму й шуму
нічного промислу любимці
під лопіт зір у скрипки скринці.
В кублі химер, верзінь, наруги
під хлип свічок — тремтливих птахів
ворожать лупіям папуги
і грузнуть в стіл слова, мов цвяхи.
Знечевя плачуть горлорізи
і сповідаються горілці
і, мов павук, у горло лізе
забутий спів подертий в кільця.
Знов сажотруси стягом гимну
життя похвалу залопочуть.
Хто це у кухоль знагла гримнув
— — — — — — — — — — ?
Чарки, мов птахи, відлітають
понад столами, попід стелю
лопочуть крилами скляними,
дзвінками грають понад синім
кущем димів, що корчму стелять.
Зівяла вже зоря остання
і місяць теж зівяти мусів,
та в черепа розбитій мушлі
шумить і плеще аж до рання
хор лупіїв і сажотрусів.
|
