рубець
| рубець |
|
|
Рубе́ць, бця́, м. 1) Рубецъ въ шитьѣ, одеждѣ. Доносилась до того, що зв'язує рубець до рубця. Рудч. Ск. I. 176. Ши́ти рубце́м. Сшивать, захватывая за самые края матеріи. Канев. у. 2) = Шрам. 3) мн. Рубці. Рубецъ, одинъ изъ четырехъ желудковъ жвачнаго животнаго, а также и кушанье изъ него. Чуб. VII. 443. Ум. Ру́бчик.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924