Русалка Днѣстровая/Мисль о руским весѣлю описаним через Лозѣньского
| ◀ Вѣдомость о рукописах Слав. и руск. прижницѣ Монас. св. Вас. у Львовѣ | Русалка Днѣстровая Мисль о руским весѣлю описаним через Лозѣньского |
|
|
Велика и всехвяльна була гадка писателя сего дѣла, згорнути ладканя, привести ѣх в лад, и приложити к ним опис обрядів весѣльних народа руского. Путрудиў-ся писатедь не мало, заким ѣх з помеж народа, з вѣчноѣ казаў-бись нетямки двиг, також з других писателѣв виняў и всякую пѣснь на єя питомим постановиў мѣстци. [1] Лишь жальковати-ся, що ще и половини всѣх обрядів и пѣсень по всей Руси сцѣваємих не зібраў — лишь доганочка, що не ветрѣчаєм в сей книжцѣ того, чогосмо ждали, и чого при зберцѣ народних пѣсень не льза забувати. — К чемуби нам придались зберки народних, перед всѣма обрядових пѣсень, з якого станища нам ся присмотрувати на них и самся присмотрюваў, як давні тиѣ пѣсни и обряди, и про що доси не зветочѣли и не перего монѣли, котрі передвѣцькі а котрі нинѣшні, яка в них всѣх разом мисль; що там дѣют князѣ, княхинѣ, бояри, хоругви, коровай, кудерне деревце в ним, золотокуючі ковальчики, що косу росковуют, єдамашки, паволока, посаг, хлѣб й сіль, козаки, скупини, и много єнчого; — на останок о папѣвѣ и складѣ пѣсень весѣльних, чим відличают-ся від думок, чабарашок, шумок, коломийок, и єнчих пѣсень руских? — о сем всѣм нѣ слѣду; писатель бѣля того тозлегонька незнакомо перемчяў, або моўчки цѣло мимолишиў. — Язик и правопись в сесѣм хорошім дѣлѣ, (не мовлю в пѣсньох) перший мало а вторая цѣло, не рускі. Велично красні дѣви (ладканя); прибраў влахматєне наськє переплѣў красні пахнющі цвѣти терниноў и бодлаками, нарядиў чужі мисли и слока нагинками рускими, и поставиў на ѣх причолку дивогляди Księdz, największy, seudzia łasno, starościny, choronży, żridło, и аще дуже много єнчих, що истинного Русина ужєсают.
Найбільшою обманою, ба неспрощенним грѣхом в сем дѣлѣ є, що писатель відвегши Азбуку питому рускую, приняў букви ляцькіѣ, котрі цѣло не пристают к нашому язикови. [2] Чи годит-ся безчестити святиню? чи годит-ся потручати ногою сивенького старця, що ся нами від молодости нашой опѣкувау, заступаў від бури, хорониў перед жегущим огнем, придаржуваў душу в тлѣннім тѣлѣ? Чи годит-ся відвергати Азбуку святого Кирилла любомудрця високоумного, многоученного, що ся так добре вдивиў в язик славлянскій, що бистрим соколовим оком проймиў го на вскрізь, що сильним думающим духом обняў всѣ голоси величного звенящого язика Славлян, а знаючи добре, що ѣх нѣ греческими нѣ римскими буквами не льза писати, яў-ся подати нам су кромі знаки, писменні сотворити Азбуку народно-славляньскую, и звѣў дѣло піднебесноє, с котрим кромѣ греческой и латиньской нѣ одна травопись з помеж тая многа язиків рімнѣ придержати нездужат? — Лишиў-ся тот подарок сего великого мужа святим найчестнѣйшим, найдорожчим спадком, котрого нам всѣ завидуют, котрий нас перед веським прославляє свѣтом, до которого наші дѣди цѣлим сердцьом прилѣгали, неугасимою милостію обнимали, вѣчно-дбаючим оком стерегли, и питомими грудьми заступали. — И чиж можно було инакше? Азбука святого кирила була нам небесною, незборимою твердею перед довершенним знидѣньом, була найкрѣплѣсчим стоўпом, несхолибимою скалою, на котрій Русь святая через тілько столѣтей люто печалена, крепко стояла. — Е то дѣва райская звѣздострійна озорена добродѣйною силою, що нас теплим солоденьким дохом овѣвує; єѣ то чудне дѣло, що ми доси сусимами! —
- ↑ Шкода, що П. Л. не госновау-ся многоцѣниим дѣлом Г. Дмитра Бантищ-Каменского: Исторія Малой Россіи, — Моск. 1830. — Часть. III.
- ↑ Глянь народолюбивий читателю: Odpowied na zdanie o wprowadzeniu Abecadła polskiego do pismiennictwa ruskiego (Г. Левѣцкого) w Przemyslu 1835. — Азбука i Abecadło — (Uwagi nad rosprawa) O wprowadzeniu Abecadła polskiego do pismieunictwa ruskiego — tamże 1836. —