Чи то сокіл пташку жене?
Чи то буря хмару несе?
Чи люта џума летит?
Нѣ!… то Козак конем садит!..
Гуляй вороненькій гуляй
Врага постигай!
Відобємо дѣвчиноньку
Пана твоєго сестроньку.
Як прилетишь поздоровит,
И поплеще и промовит,
Погодує тя рукою,
Рученькою бѣленькою,
И напоѣт тя водою
Водонькою студенною,
Гуляй, гуляй на всѣ сили!
Чрез болота, чрез могили,
Чрез дуброви, через луки!..
Потаньцюєм с Татарином!
Ненагрѣю-сь вражим сином
Як попаду в мои руки
Скоро блиcну му шаблею
Розільецця бѣс мазею! —
На ту правду забожиў-ся…
А зогнувши-ся дугою
До коника приложиў-ся
Шпаркоў полетѣў стрѣлою.
Анѣ єго не спиняє
Рів анѣ могила
Вѣтром их перелѣтає
Якби мара го носила.
Куда гонишь бѣсноватий!..
Свѣт вже смерком почорнѣў,
Сумненько пугач запѣў
Нѣ там людей, нѣ там хати! —
Блуд ту свище, туман грає,
В густі лѣси заведе;
Козак на се не зважає
Гомонит си та й жене.
Стануў-к земли припадає,
Послухати де - дуднит,
Знов на верх ся вихопляє
Бистрим соколом летит.
И счез стрѣлоў в густій мрацѣ
Дудонь замоўчає,
Може лѣг вже де в байрацѣ
Тай воўк доѣдає.
Де-сь поѣхаў ти козаче?
Темно тихо и страшненько, —
Чясом лиш ворон закряче
Закряче сумненько. —
*** Чи то вірли крильми бют-ся?
Чи зірки сияют?
Нѣ!.. то Козак з врагом трут-ся
Мечами блискают.
Та вже Татар утомиў-ся,
К земли сильно вдарен паў…
Ще раз двиг-ся роз-яриў-ся
И дѣвчинѣ необачній
Головоньку з плеча зняў
И кинуў-ся мов звѣрь лютий
Козак сильний на врага,
Грудь росколоў, щоб добути,
Серце диве Татара.
Завѣз сеятру до домоньку,
Поховаў ю у садочку,
Посадиў над неў руточку,
А в головках калиноньку.
Сам затужиў тай заплакаў
Тай стаў-ся сумненьким,
Тай затужиў тай заспѣваў
Голосом михеньким:..
„Якби я в сей сторононьцѣ
Якби я безрідний жиў
Батько ненька в могилоньцѣ
Тай сестрицю враг вмертвиў.
Ходѣм коню в чужиноньку
Думочку думати,
Ходѣм коню на Украйноньку
Степами блукати. —
Руслан Шашкєвичь.
|
