Чому кури не пѣєте,
Чому люде не чуєте? —
Турки село зрабовали,
Громадами людий гнали. —
Ой вийду я на могилу
Подивлю-ся у долину;
Ѣдут Турки з Татарами,
И людьми ся подѣляют. —
Припала-ся зятю теща,
Він сам ѣде на конинѣ,
Тещу веде по тернинѣ,
Слѣди кровця заливає,
Чорний ворон залѣтає,
Тоту кровцю ізпиває. —
Ой привѣў ю до домоньку:
Вийди, вийди Туркинонько,
Привѣўем ти кухароньку;
Привѣўем ти невільницю,
Від Галича робітницю. —
А вона ѣ тай завела,
Три роботѣ загадала:
Оченьками стадо пасти,
Рученьками кужѣль прясти
А ногами колисати. —
Вона дитя колисала
И дитинѣ приспѣвала:
Люлю, люлю Татарчатко!
А по дочцѣ та внучатко!
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло! —
Учуў тото вѣрний слуга:
Чи ви чули панєнонько?
Як вам кляла кухаронька:
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло! —
Вбѣгла хутко Туркинонька,
Бѣгла боса без пояса,
Та вдарила по личеньку
Свою рідну матѣноньку! —
Доню моя прелюбезна!
Не тілько-м тя годовала,
По личеньку-м тя не била. —
Мамко-ж моя старенькая,
Почом жесь мя изпізнала? —
Як тя баба в купѣль клала,
На груди ти искра пала,
И потому-м тя пізнала, —
Мати моя, мила мати!
Скидай з себе тіѣ лати
Возьми дорогіѣ шати
Будеш з нами пановати. —
Лѣпші моѣ ўбогі лати
Ниж дорогі твоѣ шати. —
Мамко-ж моя старенькая,
Чи будеш тут пановати,
Чи поѣдеш в рідні краѣ?
Я волѣю бѣдовати,
Ниж с тобою пановати. —
Слуги-ж моѣ тай вірніѣ,
Пряжѣт конѣ вороніѣ,
Везѣт мамку в єѣ краѣ. —
|
