Русалка Днѣстровая/I. Думи и Думки

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
I. Думи и думки.

 Co się stało!
Gdzie to naszych dum połowa?
Zaporožskich dziś tak mało!
A miłośna ta lubowa:
O trzech zorzach, trzech krynicach,
Siedmiu wodzach, studziewicach,
Rzekłbyś: že te dumy z laty
Przenuciwszy błogie chwile,
Przenuciwszy smutne straty
Z ludźmi głuchną gdzieś w mogile!

B o h d a n Z a l e s k i.

1.

Ой поѣхаў Романонько
До Сучави на ярмарок,
Там состротиў єго Турок:
Ой Романе, Романоньку,
Чи маєш ти родиноньку?  — 
Ой маю я родиноньку
Одну сестру Оленоньку,  — 
Ой Романе, Романочку,
Продай сестру Оленочку,
За коники вороніѣ,
Та за сѣдла золотіѣ,
За вуздела шоўковіѣ
И за станлѣ золотіѣ  — 
Дам ти коня вороного,
На другого срѣбла много.  — 
Прийшоў Роман до домочку
Склониў на стіл головочку,
Тай гадає си думочку:
Чи продати Оленочку?....
Встаў, зірваў-ся, пішоў з шумом,
Тілько вихорь за ним свиснуў,
Дошџ удариў з ясним громом  — 
Роман з очий на вѣк згинуў!  — 
Сестра бѣдна ся дивує,
Певна глядит конця тому,
Серце ѣй ся крає з жалю,
Що Романа не ма дома.
Ѣде Роман до домоньку,
Спустиў иа діл головоньку  — 
Вийшла сестра Оленочка,
Питає-ся вона єго:
Ой братчику, Романчику,
Де ти того коня узяў?  — 
Минѣ Турчин подароваў,
Даў ми коня вороного,
Даў другого злота много  — 
Ой сестричко, Оленочко,
Та свѣтлоньки повимѣтай?
И в покою позакаџай!  — 
Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не недѣля.  — 
Ой сестричко, Оленочко,
Помий двори мостовіѣ,
Застель столи кидровіѣ,
Помий и миски срібніѣ,
И лижечки золотіѣ!  — 
Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не різдво.  — 
Ой сестричко, Оленочко,
И свѣтлоньки повимащай,
Вікна красно повитирай!  — 
Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не великдень.  — 
Ой сестричко, Оленочко,
Русу косу собѣ измий,
Тай красно собѣ заплети,
Гостей завтра сподѣвай-ся.  — 
Ах, погляне вона в поле  — 
Ой братчику, Романчику,
Що то в поли за димове?
Чи то вірли крилма бют-ся,
Чи овчарѣ з турми гонят?
Так сестричко, Оленочко,
Вірли крилма землю збили,
Порохами скопотили.  — 
Ой Романе, Романоньку,
Що то в поли за димове?
Чи то вірли крилма бют-ся,
Чи овчарѣ з турми гонят?
Ой сестричко, Оленочко,
Скажу тобѣ правду щиру.
Тото в поли не димове;
Нѣ то вірли крилма бют-ся
Нѣ овчарѣ з турми гонят;
Лиш то Турки и Татари,
А всѣ твоѣ сут бояри.  — 
А Олена, як то вчула
На слугу вѣрну крикнула;
Ой кухарко, кухарочко,
Дай ми ножа остренького,
До завоя тоненького.
Тонкий завій укроѣла,
Ніж у серце си встромила.
Ой надбѣг брат Романонько:
Ой сестричко Оленочко,
Що-ж ти собѣ изробила!
На що-ж ти ся тай пробила?
Вона єму відповѣла:
Лучше тутки погибати,
Ниж з Турками пробувати.  — 
Приѣжџают Турків много
До Романа на подвірє:
Отвори нам Романоньку,
Ѣдем до тя у гостину;
Чи дасиш нам Романоньку,
Твою сестру Оленоньку?  — 
Ой невийшоў Романонько,
Вийшла тйлько кухаронька?
Ой де той ваш Романонько?
Питают-ся Турки єѣ.  — 
Ой поѣхаў Романонько,
Тай до лѣса по дрѣвонька.  — 
А деж тота єго сестра,
Єго сестра Оленочка?
Днесь завій собѣ кроѣла
Ніж у серце си ўстромила.  — 
Вбѣгли Турки до свѣтлоньки
Видят тѣло Оленоньки.
Взяли Турки Оленочку
Витягнули на повірє,
Тай взяли до ней стрѣляти;
А потім в штуки рубати,
Що аж калинові луги
З великоѣ дуже туги,
Зачали-ся розлѣгати.  — 


2.

Чому кури не пѣєте,
Чому люде не чуєте?  — 
Турки село зрабовали,
Громадами людий гнали.  — 
Ой вийду я на могилу
Подивлю-ся у долину;
Ѣдут Турки з Татарами,
И людьми ся подѣляют.  — 
Припала-ся зятю теща,
Він сам ѣде на коницѣ,
Тещу веде по тернинѣ,
Слѣди кровця заливає,
Чорний ворон залѣтає,
Тоту кровцю ізпиває. —
Ой привѣў ю до домоньку:
Вийди, вийди Туркинонько,
Привѣўем ти кухароньку;
Привѣўем ти невільницю,
Від Галича робітницю.  — 
А вона ѣ тай завела,
Три роботѣ загадала:
Оченьками стадо пасти,
Рученьками кужѣль прясти
А ногами колисати  — 
Вона дитя колисала
И дитинѣ приспѣвала:
Люлю, люлю Татарчатко!
А по дочцѣ та внучатко!
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло!  — 
Учуў тото вѣрний слуга:
Чи ви чули панєнонько?
Як вам кляла кухаронька:
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло!  — 
Вбѣгла хутко Туркинонька,
Бѣгла боса без пояса,
Та вдарнла по личеньку
Свою рідну матѣноньку!  — 
Доню моя прелюбезна!
Не тілько-м тя годовала,
По личеньку-м тя не била.  — 
Мамко-ж моя старенькая,
Ночом жесь мя изпізнала?  — 
Як тя баба в купѣль клала,
На груди ти искра пала,
И потому-м тя пізнала,  — 
Мати моя, мила мати!
Скидай з себе тіѣ лати
Возьми дорогіѣ шати
Будеш з нами пановати.  — 
Лѣпші моѣ ўбогі лати
Ниж дорогі твоѣ шати.  — 
Мамко-ж моя старенькая,
Чи будеш тут пановати,
Чи поѣдеш в рідні краѣ?
Я волѣю бѣдовати,
Ниж с тобою пановати.  — 
Слуги-ж моѣ тай вірніѣ,
Пряжѣт конѣ вороніѣ,
Везѣт мамку в єѣ краѣ.  — 


3.

Гей по під гай зелененькій
Ходит Добуш молоденькій,
На ноженьку палѣгає,
Топірцем сє підперає  — 
Тай на хлопцѣ покликає:
Ой ви хлопцѣ, ви молодцѣ,
Та сходѣт-ся разом д купцѣ,
Бѣгом хлопцѣ, рада бѣгом,
Западают стежки снѣгом  — 
Уставайте всѣ раненько,
Уберайте-сє борзенько,
У постоли скірєніѣ
И волоки шоўковіѣ;
Щоби Кути не минути,
До Косова повернути.  — 
Ходѣт хлопцѣ тай за мною,
Тай у гору и скалою,
Бо підемо та до Звінки
До Стефановоѣ жінки.
Ой! Добушу, ти пане наш,
Там пригода буде на нас.
Бо куда ми лиш бували
А ми зради невидали.  — 
Тепер зрада тай над нами
Молодими козаками.  — 
Но на мене уважайте
По двѣ кулѣ набивайте.
Станьте хлопцѣ під ворота,
А я піду під віконце:
Чи спиш моє любе серце?
Чи спиш серце, та чи чуєш,
Чи Добуша заночуєш?
Чи спиш серце, та чи чуєш,
Ой чи сама ти ночуєш? —
Ой я не спю, та все чую,
Розбійника не зночую —
Ой я не спю но все чую
Бо вечереньку готую. —
Лиш нема Стефана дома
Ще вече́ра не готова
Буде вона дуже пильна
И всѣм людем буде дивна. —
Чи се кажеш добувати,
Чи будеш сама отвирати?
Не кажу сє добувати,
И не піду отвирати. —
Пусти суко враз до хати,
Щоб дверий не виваляти. —
В мене дверѣ тисовіѣ,
В мене замки стальовіѣ —
Не поможут замки твоѣ,
Як підложу плечѣ своѣ. —
Взяў се Добуш добувати,
Взяли замки відлѣтати —
Скоро Добуш дверѣ ўхилиў,
Зараз Стефан в серце стрѣлиў,
В праве плечє, в саме серце,
Добушови кровцє тече. —
Ой ти гицлю ти Звінчуку,
То тись мя зѣў через суку;
Треба було не гуляти.
Суцѣ правду не казати;
Ой бо в суки тілки вѣри
Як на бистрѣ водѣ пѣни. —
Ще ветаў Добуш, вийшоў с хати:
Треба хлопцѣ утѣкати!
Приближѣт-сє брижче д менѣ
Ой якже тєженько менѣ!
Ти Иване Салагірскій,
Бери мене по ледѣньски,
Возьмѣт мене на топори,
Занесѣт мнє в синѣ гори,
В синѣ гори занесѣт мнє,
На бѣл камѣнь положѣт мнє,
В чорнѣй горѣ положѣте
А сами сє розійдѣте,
Срѣбло, злото забирайте,
А сами сє розхаџайте —
И топірцѣ занехайте;
И крови не проливайте;
Люцка кровцє не водицє,
Проливати не годит-сє!
Ой Добушу, ти пане наш,
Велика пригода на нас.
Деж ми будем зимовати?
Пішли би ми в Угерщину,
В далекую Украѣну,
Но и там зле зробили
И там ми си пришкодили;
Бо хотѣли Цара вбити,
А Царицю з собоў взєти. —
Впали Ляхи, всѣх забрали,
Руки назад повєзали,
До коний поприпинали:
Ой Добушу, ти пане наш,
Велика пригода на нас!
Де-ж ми будем зимовати.
Тото лѣто лѢтовати? —
Ой в Чернѣвцьох на риночку,
В тяжких дибах, в зелѣзочку;
Там будете ночовати,
Там будете днѣ дньовати,
Там будете ночовати,
Будут птицѣ тѣло рвати. —


4.

В славнім мѣстѣ городѣ там була вдова,
Вдова Коновчиха красна, молода;
Мала вона сина одного Бвася,
Тай той ся син на війну наперає:
Гей, гей мати-ж моя, рідненькая мати!
Пусти мене с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати!
Мати го не пускає тай розраџає:
Ой, сину мій сину, сину Бвасю!
Чи ти, мій синоньку не маєшь де бути?
Чи ти, мій синоньку не маєшь що пити?
Чи ти, мій синоньку не маєшь що ѣсти? —
Гей, гей, матиж моя, рідненькая мати!
Таки пійду с козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати! —
Пійшла мати до церкви Богу ся молити,
А він зачєў отцевской зброѣ смотрити,
Знайшовши зачєў полою видтерати,
И чи скорѣй собѣ на герц поспѣшати. — —
Дали сусѣди мамѣ до церкви знати,
Покинула вона тай служби слухати;
Сама побѣгла свого сина доганяти:
Ей сину, мій сину верни-ся до дому!
Ой! не верну-ся я моя мила мати,
Таки пійду с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати! —
Мати ся вернула: Бодай же тя сину,
Бодай тя сину, три недолѣ спіткало:
Одна недоля, щоб тя пани не любили,
Та-й до свого Куриня та-й не приймили;
Друга недоля, би ясні мечи порубали
Трета недоля, щоб тя кулѣ пострѣляли! —
Як приѣхаў Коновченько до обозу —
Там з ним ся всѣ Пани зачєли витати,
Его пани дуже собѣ полюбили,
И до Куриня свого єго приймили. —
З самим Царом сѣў снѣдати, обѣдати. —
Его пани непускают-а він ся наперає:
Ой, пани моѣ, пани вельможніѣ!
Піду я на герц с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати!
Ей! Коновченьку не-йди на герц с Козаками,
Бо як зобачиш с Турків кров, то на кони зімлѣєш,
То на кони зімлѣеш и до дому неприѣдеш. —
Ой, таки я пійду с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати! —
Ой рано, ранесенько и коника сѣдлає,
И коника сѣдлає, и на Бога не згадає,
И на Бога незгадає и на війну ся наперає.
Ой виѣхаў с Козаками — и Козаки ся розступают —
И Козаки ся розступают, и єму Біг допомагає,
Ему Біг допомагає, а він Турків рубає. —
Ой у вечір приѣздит він до домоньку:
Ой чи ѣў ти вечереньку? Єго Царь ся питає.
Ой наш Цару, я то тепер рицирства дістаў,
Бо я всѢм перед вѣў, жадного ся не страхаў! —
Ой рано, ранесенько и горѣўки ся напиває,
И ѣсти ся доправує, и на війну ся зберає —
Ой, сину Коновченьку треба ся вперед вмити,
И Богу ся помолити, вітак на війну ити. —
Ей, наш Цару! коли я ся вчера Богу не молиў,
И лиця-м не миў — а я тілько Турків порубаў
Ей сину Бвасю! треба ся сину перед умити,
И Богу ся помолити и горѣўки ся ненапивати;
Бо ти горѣўки ся напьєшь, сон головку похилит,
И зобачут тя Турки — то вони тя порубают. —
Ей, наш Цару! я ѣх са не страхаю,
Най ся они мене страхают, як я вийду на герц погуляти. —
Гей! поѣхаў на війноньку — сон головку похиляє —
Коникови ся по гривѣ постеляє. —
Ей! взрѣли немовільне Турки, прибѣгли, єго порубали. —
Слава тобѣ Боже! що ми єго дістали,
Тото він нас много людий збавиў! —
А він тогди собѣ припімнуў:
Тото мене моѣй мати слова споткали,
Гей, гей милий Боже! тото я ѣй не слухаў! —
Та не кажѣт моѣй мамѣ, щоя так марне загинуў
Але кажѣт моѣй мамѣ, що три барвѣ на рік бере,
На веснѣ зеленую, в осени чорненькую, а в зимѣ бѣленькую.
Ой йдут Козаки з війни — вийшла стара мати.
Свого сина виглядати,
Ей почєла-ся питати:
Всѣ пани з війни ѣдут,
Мого сина тілько коника ведут? —
Вона тому не звѣрила —
Ой! вийшла вона на могилу,
Подивит-ся у долину,
Всѣ пани з війни ѣдут,
Ей сина барву несут. —
Вона тому не вѣрила
Ище ся запитала:
Чи далеко мій син иде? —
То він дуже ба-й заслабаў
Що він свого коня не вѣў,
Що він свою барву не нѣс? —
Ой, вийшла вона на могилу,
Подивит-ся у долину,
Всѣ пани з війни ѣдут,
Ей сина голов несут,
Та-й єй показали: —
Ой, вдово Коновчихо
Нема твого сина Бвася!
Турки єго порубали,
И на смерть пострѣляли! —


5.

Гонят мамко на сторожу,
Під чорний лѣс на могилу,
Видит ми ся моя мамко,
Що вѣдаў я там загину? —
Відперай-ся мій синоньку
Що тя болит головонька. —

Гонят мамко на сторожу,
Під Чорний лѣс на могилу,
Видит ми ся моя мамко,
Що либонь я там загину? —
Відперай-ся мій синоньку
Що коника та-й не маєшь. —

Коня дали осѣдлали,
На сторожу виправили...
Ѣду милю, ѣду другу,
Ѣду нічку, одну, другу —
Мій коничок ослабає,
Сон головку похиляє.

Я присилиў кониченька
Во дубонька зеленого,
Сам приклониў головоньку
На маленьку годиноньку —
Ой я заснуў моя мамко!

Ой прибѣгли Татароньки,
Аркан втяли - коня взяли,
Дѣвцѣ бранцѣ даровали.
Ой, устаю ранесенько,
Нема-ж мого ворон коня!

 

Ой вийду я на могилу,
Подивлю-ся у долину:
Ѣдут Ляхи на три Шляхи,
А Козаки на чотири,
Щоб ѣм конѣ припочили,
А Татари на всьо поле; —
Меже ними дѣвка бранка
Сидит собѣ на конику,
На вдовиним бо-й синонька,
Русу косу розчєсує,
Дрібне листє пописує,
Там у воду пометує:
Плинь-же, плинь-же дрібне листє,
До моєго тата в гостѣ,
Нехай тато не сумує,
Най ми посаг не готує;
Ой вже-ж бо я посаг мала
Під явором зелененьким,
Тай с Турчином молоденьким,
Ис Турчином Арабином
Та-й з нещирим Татарином.

 

Ой вийду я на могилу,
Подивлю-ся у долину:
Долів, долів, долинами
Ѣдут Турки с Татарами,
Межи ними віз кований,
А в тім возѣ Михай лежит
Порубаний, пострѣляний...
Капле кровця у кирницю,
З кирниченьки рѣчка тече,
А над рѣчкоў ворон краче —
Михаєва мати плаче; —
Не плач мати, не журися!
Не дуже мя порубано,
Не дуже мя пострѣляно,
Головонька на четверо
А серденько на шестеро,
А рученьки на штученьки
А ніжечки на гешечки,
Бѣле тѣло-як мак мѣло! — —


6.

Ой Морозе! Морозине, преславний Козаче,
Гей, за тобою цѣла Литва й Украѣна плаче;
Не так тая Украѣна як тоє гердо-війско. —
Гей, плаче, плаче Морозина йдучи рано на мѣсто?
Над-ѣхали Козаченьки, запитали-ся єѣ:
Чого плачешь Морозино йдучи рано на мѣсто?
Ой, не плач Морозино, ой, не плач не жури-ся,
Гей сѣдай з нами Козаками меду, вина напєш-ся.
Чогось менѣ, моѣ братя, мед, вино не пєт-ся!..
Гей, за царскими воротами Гердовійско з Шведом бєт-ся.
А з за гори високоѣ гердовійско виступає —
Гей, наперед Морозин сивим конем виграває. —
Ой, під гору камѣнную покопані шанцѣ;
Ой злапали Морозива, та в недѣленьку в ранцѣ. —
Ой, злапали Морозина, назад руки звязали,
Гей! назад руки звязали-до судара віддали. —
Посадили Морозина на тисовіѣ стільцѣ,
Гей, зняли, зняли з Морозина с чересом червѣнцѣ.
Посадили Морозина та на жоўтім пѣсочку,
Гей! зняли, зняли з Морозина шоўковую сорочку!
Посадили Морозина на високій могилѣ.
Гей! поглядай-ся Морозине по всѣй своѣи Украѣнѣ! —
Украѣна! — — милий Боже, як теє Гердовійско!
Прощай-же ми стара нене и ти любая прічко!


7.

Ой поѣхаў Ѣвасенько
Сѣм лѣт на війну,
Ой відѣхаў Ганзуненьку
На матѣнку рідну. —
Казаў єѣ годувати
Пшеничним хлѣбом;
А вона ѣ годувала
Лютим ящуром. —
Казаў єѣ напувати
Солодким медом;
А вона ѣ напувала
Гірьким полином. —
Казаў єѣ стелитоньки
Бѣлі перини;
А вона єѣ стелила
Колющі тернини. —
А з вечера Ганзуненька
Цѣну помила,
А в піўночи Ганзуненька
Сина повила,
На розсвѣтѣ Ганзуненька
Духи спустила,
До обѣду Ганзуненьзѣ
Тай зазвонили,
До полудня Ганзуненьцѣ
Трунву зробили,
До вечера Ганзуненьку
В яму зложили.
Ой приѣхаў Ѣвасенько
Сѣм лѣт из війни,
Ой запукаў ой застукаў
У новѣ ворота:
Вийди, вийди Ганзуненько
Сама молода!
Ой не вийшла Ганзуненька
Ино єго свѣсть,
Уповѣла Ѣвасеви
Недобрую вѣсть. —
Не ѣхаў вже Ѣвасенько
На матусин двір,
Ой поѣхаў Ѣвасенько
На Ганусин гріб.
Ой поставиў кониченька
Та у головоньках
А шабельку ясненькую
Та у ноженьках
А сам припаў молоденькій
Просто серденька:
Промовь, промовь, Ганусенько
Хоть єдине слівце!
Чи кажеш ми женитоньки?
Чи кажеш ми тужитоньки?
Гей! гей, Ганусю моя!
Не кажу ти женитоньки,
Не кажу ти тужитоньки
Гей, гей Ѣвасеньку мій!
Возьми собѣ жоўтог' пѣсочку,
Посѣй го в моѣм зѣльночку,
Гей, гей Ѣвасеньку мій!
Як той пѣсочок буде сходити,
Тодѣ ся будеш Ѣвасю женити,
Гей! гей Ѣвасеньку мій! —


8.

Брат из сестрою по риночку ходит,
По риночку ходит, до сестри говорит:
Сестро-ж моя! пора тобѣ за-муж. —
Не дай мене брате за селянина,
Видай мене брате за мѣщанина;
Бо у мѣщанина щаслива година,
Бо у мѣщанина новая деревня,
Новая деревня, великая сеймня,
По новій деревнѣ люблю похоџати,
Звеликою сеймнею люблю розмовляти....
Задуднѣла земля на новім помостѣ —
Приѣзџає брат до сестри в гостѣ:
Помагай-біг сестро! чи дуже здорова? —
Не питай-ся брате, чи дуже здорова,
Запитай-ся брате, яка моя доля? —
Нагайка друтянка з плечий не звѣсала
Шоўкова хусточка від слозів зітлѣла,
Тѣлож моє бѣленькоє крівлю обкипѣло. —
Ото тобѣ сестро новая деревня,
Новая деревня великая сеймня;
По новій деревни любиш похоџати,
З великою сеймнею любиш розмовляти. —


9.

Ой в зеленім городочку
Два явороньки гнут-ся;
На дѣвонцѣ молоденькій
Два ледѣники бют-ся. —
Вдовин син говорит гарно:
Та ўже погодѣмо!
Не так то ми побратиме
Тот побоєц стріймо,
Ено вийдѣмо собѣ
На долину рівну
Та один одному
Право в серденько мѣрмо. —
Попович стрѣлиў —
Долину перемѣриў,
Вдовин син стрѣлиў
Право в серденько вцѣлиў:
Ой, тотож тобѣ побратиме
Молодая дѣвка,
В твоѣм серци срѣбная стрѣлка!
Возьми ти собѣ молодую дѣвку,
Та вийми з серця срѣбную стрѣлку. —
Тяжко каменеви верх води плисти,
Ще тяжче з серця стрѣлку винимати. —
Вдовиному сину на вѣсѣлю скачут,
А поповичеви у головках плачут;
Вдовиного сина та до шлюбу ведут,
А поповича під мораву везут;
Вдовин син буде та на свѣтѣ жити,
А поповичь під моравою гнити. —


10.

Ой, цѣлнй день Кременюшка анѣ ѣў, анѣ пиў,
Ой, цѣлий день Кременюшка у тузѣходиў,
Ой, своѣ неньки, мамки по за столи садиў,
Ой, а своѣ сукнѣ дорогі в скринѣ ховаў,
Ой, а своѣ вина, пива позаточуваў,
Ой, а своѣ ворон конѣ та на стайнѣ ставиў.
Ой, поѣхаў Кременюшка та за три войнѣ,
Ой, а єго неньки, мамки зависливѣ були,
Ой, писали дрібні листи до него слали:
Ой, вже-ж твоѣ неньки, мамки порозганяні,
Ой, вже-ж твоѣ сукнѣ дорогі посхоџувані,
Ой, вже-ж твоѣ вина, пива повитачувані,
Ой, вже-ж твоѣ ворон конѣ та поз-ѣжџувані,
Ой, приѣхаў Кременюшка ой из трьох войнів,
Ой запукаў, та застукаў у нові ворота:
Вийди, вийди, Катериньо сама молода!
Вийшла, вийшла Катерина відчиняти ворота,
А він єѣ стяў головоньку из плеча....
Ой, прийшоў-же Кременюшка до новой, стаєнки,
Ой, вже-ж єго ворон конѣ позастоювані,
Ой, пішоў-же Кременюшка до своѣй пивницѣ
Ой, вже-ж єго вина, пива позацвѣтовані,
Ой, пішоў-же Кременюшка ой до своѣй скринѣ
Ой, вже-ж бо єго сукнѣ дорогі та позлежовані,
Ой, пішоў-же Кременюшка до новой свѣтлицѣ,
Ой, вже-ж єго неньки, мамки позасиџувані —
А старая єго мати на крѣселку сиднт,
Маленькоє воробятко на руках держит:
Теперь-же я моя мати, щоб Бога ся не бояў,
Теперь-би я тобѣ мати до порога главу стяў. [1]


11.

Коли Турки войовали,
Бѣлу челядь заберали,
И в нашоѣ попадоньки
Взяли они три дѣвоньки.
Едну взяли по пре-конѣ,
По пре-конѣ на ременѣ,
Другу взяли по пре-возѣ,
По пре-возѣ на мотузѣ,
Трету взяли в чорні мажѣ. —
Що ю взяли по пре-конѣ,
По пре-конѣ на ременѣ,
Тота плаче: Ой Боже-ж мій!
Косо моя жоўтенькая!
Не мати тя росчѣсує,
Візник бичем розтрѣпує!
Що ю взяли по пре-возѣ,
По пре-возѣ на мотузѣ,
Тота плаче тота кричит:
Ой Боже-ж мій! ніжки моѣ!
Ніжки моѣ бѣленькіѣ!
Не мати вас умиває,
Пѣсок пальцѣ роз-ѣдає,
Кровця пуки заливає!
Що ю взяли в чорні мажѣ,
Тота плаче, тота кричит:
Ой, Боже-ж мій, очка моѣ!
Очка моѣ чорненькіѣ,
Тілько орсук проходили,
А бѣлий свѣт невидѣли!


12.

А в недѣлоньку рано стала нам ся новина;
Підмовила Ганзуненька богацького сина:
Покинь-же ти богатство а я покину дѣти,
Ой ходѣмо ми на Украйноньку мешканенька глядѣти!..
Ой пійшоў Ѣвась, пійшоў с плугом поле орати
Взяла-ся єго Ганзуненька из дому виберати.
Ой оре Ѣвась, оре сивими волами —
Не видати Ганзуненьки ис чорними бровами,
Ой, оре Ѣвась, оре, та-й стаў спочивати —
Ой, десь моєй Ганзуненьки из дому не видати! —
Ой, сѣў Ѣвась на коня, ой поѣхаў до дому:
Анѣ палено, анѣ варено, бо лебонь нема кому?
Прийшоў Ѣвась до хати, взяў-ся дѣтий питати:
Ой, дѣти-ж моѣ дрібнесенькі! де ся вам дѣла мати? —
Ой пійшла наша мати а в чай по корови,
А нам тілько йно повѣла: будьте дѣти здорові! —
Ой пійшлаж наша мати а в гай по теляти,
А нам тілько йно вповѣла: ой не вашая, дѣти, мати!
Ой, бодай тіѣ лози, та спалили морози!
Ой, бодай тебе, ой Ганзуненько побили моѣ сльози!
Ой взяў Ѣвась дитину - та поглянуў в кватиру,
Верни-ся, верни Ганзуню сердце та ўважай на дитину!


13.

Вийду я, вийду в садок вишкевий, стану си задумаю,
Виломлю си з рожѣ квѣтку пущу по дунаю:
Ой, плини, плини, рожова квѣтко по тім тихим дунаю,
Ой; плини, плини рожова квѣтко де я братенька маю! —
Ой плила, плила из рожѣ квѣтка, и стала спочивати,
Вийшоў брат з хати, вийшоў брат з хати зимноѣ води брати:
Ой ци-ж ти сестро, ци-ж ти небого сѣмлѣт хоровала,
Що з рожѣ квѣтка, що з рожѣ квѣтка в тім дунаю зівяла? —
Не хоровалам я мій братеньку анѣ дня, нѣ годинки,
Тільком сѣ в пала в катівскі руки негідному сину.
Чом-єсь не прийшоў анѣ приѣхаў як я лист писала,
Ци-сь коня не маў ци-сь дороги не знау, ци мати не казала? —
Ой, коня-ж я маў и дорогу знаў, и мати ми казала,
Молодша сестра, бодай не зросла! з сѣдлом коня сховала. —


14.

Ой, є в поли два дуби
Схилили-ся до купи,
Межи тими дубами
Там вербонька стояла,
Під вербою свѣтлонька,
В тій свѣтлонцѣ дѣвонька
По свѣтлонцѣ ходила,
Косу росу чесала,
Косу росу чесала
На молодцѣ моргала. —
А ви хлопцѣ молодцѣ
Скажѣт моѣй дѣвоньцѣ,
Най она мя не любит,
Най собѣ лѣт не губит,
Я є хлопець войсковий,
Брати-м ѣ не готовий. —
Як дѣвчина то вчула,
До городця скочила,
Накопала корѣня
С під бѣлого камѣня,
Мочила го в молоцѣ,
Чаровала молодц'є.
Стала корѣнь варити,
Взяў-ся милий журити.
Ой ще корѣнь не вкипѣў,
А вже милий прилетѣў. —
Що-ж тя милий принесло,
Ой ци човен, ци весло? —
Принесла тя дѣвчина,
Шо з чорними очима. —
Якже милий то буде,
Хто-ж тя до дом поведе? —
Заведе мя дѣвчина
Шо с чорними очима. —


15.

Ой, там при долинѣ, ой, там при потоцѣ
Пют мед горѣўку Козаки молодцѣ;
Межи ними Гетьман склониў головоньку,
Склониў головоньку коню на гривоньку: —
Братя-ж моѣ, братя! чого-сь ми тяженько!
Чого-сь ми тяженько на моє серденько!
Либонь-бо я забиў свого близенького,
Свого близенького брата рідненького.
Не дивуйте братя, що я брата забиў;
За димом не видно, за стрѣльбоў невчує. —
Витачайте, братя! вози кованіѣ,
Виводѣте братя, конѣ вороніѣ,
Запрягайте в шлиѣ шлиѣ ремѣниіѣ,
Вивеземо брата межи три дорозѣ,
Межи три дорозѣ на биті гостинцѣ,
Викоплемо єму глибоку долину,
Висиплемо на нѣм високу могилу,
Посадимо на нѣм троякое зѣля:
Першоє зѣленько пахнющий васильок,
Другоє зѣленько крещачий барвѣнок,
Третоє зѣленько рутка дрібнесенька. —
Будут дѣвки прихоџати теє зѣля рвати,
Будут мого брата, брата споминати:
Ой, не той-то тут лежит, що панщину робит,
Ино той тут лежит, що у війску служит! —


16.

Ой, в садочку зеленім зазуля ковала,
По під садочок здавна стежочка бувала;
Ой, зайшла-же туди пишная молодиця,
Тоненька, висока, румяненького лиця;
Ой пішла-ж она горою, не долиною,
Та найшла она роженьку из калиною,
Узяла она тую калиноньку ѣсти,
Заносят-же єѣ від матѣночки вѣсти;
Узяла она та роженьку пригинати,
Взялиж-бо єю дрібні сльози обмивати.
Ой вилетѣли двѣ пташки з густого гѣля,
Винесли-си они по двѣ квѣточки зѣля.
Ой, квѣти-ж моѣ, квѣти моѣ, квѣти!
Де-же я вас маю перед соненьком дѣти? —
Ой, поклади нас в свѣтлоньцѣ та на полицѣ,
Та підливай ѣх медом и пивом в скляницѣ. —
Нѣж малаби я ним зѣленько підливати,
Волѣлаби я ним маменьку на повати;
Бо теє зѣля зівяне а ще крашче бўде,
Матѣнонька умре, а ўже друга не буде,
Хоть она буде, то ўже буде студененька,
Не пристане она до моєго серденька! —


17.

Уже Ѣвасенькови в намастиреньку звонят,
Ой уже и на нас сусѣди говорят.
Встала поповичка в печи затопила,
Свого синонька Андруся не будила. —
Прийшла поповичка Андруся будити,
Не могла через кровцю переступити.
Скоро поповичка на ту кров ступила,
Зараз она и на порозѣ умлѣла. —
Ой, взяли слуги за попоньком кликати:
Ой, иди попоньку поповичку підняти! —
Не йшоў попонько поповичку підняти,
Но сѣў на коника Теклѣ здоганяти.
Догонили Теклю на тисовім мостѣ:
Вертай, вертай Текльо до свекрохи в гостѣ!
Переплила Текля як бѣлоє гуся; —
Десь подѣла Текльо попового Андруся?
Перевели Теклю без Пожарскє поле, —
Теклина матенька йдучи у млѣває,
Теклині слѣдоньки кровця заливає.
А Теклин батенько у намастирь входит,
Пана Забійського на таляри просут:
Рач пане Забійській сто талярів взяти,
Тилько ми не руч Теклѣ головки стяти. —
Я не рачу сто Талярів взяти,
Я не ручу Теклѣ головки стяти,
Тилько ручу Теклю живцем закопати.
Привели Теклю над Андрусеву ямку:
Я Андруся не любила з Андрусем не ляжу.
Привели Теклю над Ѣвасеву ямку:
Я Ѣвася полюбила, и з Ѣвасем ляжу.


18.

Ой, вилетѣў сокіл та з лѣса на поле,
Ой, сѣў собѣ сокіл на високій горѣ,
А з гори політѣў на високу сосну,
Вѣтер повѣває, сосна ся хиляє:
Не хиляй-ся сосно бо-й так менѣ тоскно!
Ой вдарила стрѣлка з високого неба,
Кого-ж она убила? — Вдовиного сина! —
Не-ма кому дати до матеньки знати,
Щоби прийшла мати сина поховати. —
Ой, надлетѣли три зазуленьки,
Всѣ три просивеньки, та всѣ три смутненькі.
Ой одна упала по конець головки —
А друга упала по конець ніжочок —
А трета упала по конець серденька —
По конець головки-то мати старенька,
По конець ніжочок — сестричка рідненька,
По конець серденька-то єго миленька.
Де матенька плаче, кровавая рѣчка,
Де плаче сестричка, слѣзная кирничка,
Де плаче миленька, сухая стеженька.
Бо матенька плаче, від року до року,
А сестричка плаче, лиш си нагадає
А миленька плаче, иншу гадку має,
Иншу гадку має, о иншім гадає, —


19.

Насунула хмара с Підгіря,
Надлетѣў сокіл с Поділя,
Козак ся питаў сокола:
Чи не буваў ти в далекім краю?
Чи не чуваў ти о якій новинѣ?
Чи не тужит дѣвчина по менѣ? —
Ой тужит, тужит, на ліжку лежит,
Правоў ся ручкоў за серце держит. —
Прилетѣў сокіл, та-й промовляє:
Радуй-ся дѣвчино, гість до тебе йде!
А дѣвчина ся урадовала,
Своѣй челядоньцѣ свѣтелце дала:
Свѣти челядонько як в день так в ночи,
Най я ся надивлю милому в очи,
Ой, чи не змарнѣў з Уманя вдучи...
Ой, змарнѣў-єм, змарнѣў, дѣвчино змарнѣў,
То все через тебе щом тя невидѣў! —


20.

Ой дуброво, дубровонько!
Та доброго пана маєшь,
Що ся в однім року
Трома барви приодѣваєшь, —
Одна барва зелененька,
Всему свѣту миленька.
Друга барва жоўтенька,
Всему свѣту сумненька.
Третя барва бѣленька,
Всему свѣту студененька.



Лелѣяльна пѣсонька.

Ой, ходит Сон
Коло вікон,
А Дрѣмота
Коло плота;
Питає-ся
Сон Дрѣмоти:
Де будемо
Ночувати? —
Де хатонька
Тепленькая,
Де дитинонька
Маленькая. —



  1. Примѣрй: Пѣсни Малороссійскія изд. Максимовичем кн. І. „Злая мать.“