Русалка Днѣстровая/В славнім мѣстѣ городѣ там була вдова…
| ◀ Гей по під гай зелененькій… | Русалка Днѣстровая I. Думи и Думки 4. «В славнім мѣстѣ городѣ там була вдова…» |
Гонят мамко на сторожу… ▶ |
|
В славнім мѣстѣ городѣ там була вдова,
Вдова Коновчиха красна, молода;
Мала вона сина одного Бвася,
Тай той ся син на війну наперає:
Гей, гей мати-ж моя, рідненькая мати!
Пусти мене с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати!
Мати го не пускає тай розраџає:
Ой, сину мій сину, сину Бвасю!
Чи ти, мій синоньку не маєшь де бути?
Чи ти, мій синоньку не маєшь що пити?
Чи ти, мій синоньку не маєшь що ѣсти? —
Гей, гей, матиж моя, рідненькая мати!
Таки пійду с козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати! —
Пійшла мати до церкви Богу ся молити,
А він зачєў отцевской зброѣ смотрити,
Знайшовши зачєў полою видтерати,
И чи скорѣй собѣ на герц поспѣшати. — —
Дали сусѣди мамѣ до церкви знати,
Покинула вона тай служби слухати;
Сама побѣгла свого сина доганяти:
Ей сину, мій сину верни-ся до дому!
Ой! не верну-ся я моя мила мати,
Таки пійду с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати! —
Мати ся вернула: Бодай же тя сину,
Бодай тя сину, три недолѣ спіткало:
Одна недоля, щоб тя пани не любили,
Та-й до свого Куриня та-й не приймили;
Друга недоля, би ясні мечи порубали
Трета недоля, щоб тя кулѣ пострѣляли! —
Як приѣхаў Коновченько до обозу —
Там з ним ся всѣ Пани зачєли витати,
Его пани дуже собѣ полюбили,
И до Куриня свого єго приймили. —
З самим Царом сѣў снѣдати, обѣдати. —
Его пани непускают-а він ся наперає:
Ой, пани моѣ, пани вельможніѣ!
Піду я на герц с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати!
Ей! Коновченьку не-йди на герц с Козаками,
Бо як зобачиш с Турків кров, то на кони зімлѣєш,
То на кони зімлѣеш и до дому неприѣдеш. —
Ой, таки я пійду с Козаками погуляти,
Щоби отцевскую славу не ўтирати! —
Ой рано, ранесенько и коника сѣдлає,
И коника сѣдлає, и на Бога не згадає,
И на Бога незгадає и на війну ся наперає.
Ой виѣхаў с Козаками — и Козаки ся розступают —
И Козаки ся розступают, и єму Біг допомагає,
Ему Біг допомагає, а він Турків рубає. —
Ой у вечір приѣздит він до домоньку:
Ой чи ѣў ти вечереньку? Єго Царь ся питає.
Ой наш Цару, я то тепер рицирства дістаў,
Бо я всѢм перед вѣў, жадного ся не страхаў! —
Ой рано, ранесенько и горѣўки ся напиває,
И ѣсти ся доправує, и на війну ся зберає —
Ой, сину Коновченьку треба ся вперед вмити,
И Богу ся помолити, вітак на війну ити. —
Ей, наш Цару! коли я ся вчера Богу не молиў,
И лиця-м не миў — а я тілько Турків порубаў
Ей сину Бвасю! треба ся сину перед умити,
И Богу ся помолити и горѣўки ся ненапивати;
Бо ти горѣўки ся напьєшь, сон головку похилит,
И зобачут тя Турки — то вони тя порубают. —
Ей, наш Цару! я ѣх са не страхаю,
Най ся они мене страхают, як я вийду на герц погуляти. —
Гей! поѣхаў на війноньку — сон головку похиляє —
Коникови ся по гривѣ постеляє. —
Ей! взрѣли немовільне Турки, прибѣгли, єго порубали. —
Слава тобѣ Боже! що ми єго дістали,
Тото він нас много людий збавиў! —
А він тогди собѣ припімнуў:
Тото мене моѣй мати слова споткали,
Гей, гей милий Боже! тото я ѣй не слухаў! —
Та не кажѣт моѣй мамѣ, щоя так марне загинуў
Але кажѣт моѣй мамѣ, що три барвѣ на рік бере,
На веснѣ зеленую, в осени чорненькую, а в зимѣ бѣленькую.
Ой йдут Козаки з війни — вийшла стара мати.
Свого сина виглядати,
Ей почєла-ся питати:
Всѣ пани з війни ѣдут,
Мого сина тілько коника ведут? —
Вона тому не звѣрила —
Ой! вийшла вона на могилу,
Подивит-ся у долину,
Всѣ пани з війни ѣдут,
Ей сина барву несут. —
Вона тому не вѣрила
Ище ся запитала:
Чи далеко мій син иде? —
То він дуже ба-й заслабаў
Що він свого коня не вѣў,
Що він свою барву не нѣс? —
Ой, вийшла вона на могилу,
Подивит-ся у долину,
Всѣ пани з війни ѣдут,
Ей сина голов несут,
Та-й єй показали: —
Ой, вдово Коновчихо
Нема твого сина Бвася!
Турки єго порубали,
И на смерть пострѣляли! —