Гонят мамко на сторожу,
Під чорний лѣс на могилу,
Видит ми ся моя мамко,
Що вѣдаў я там загину? —
Відперай-ся мій синоньку
Що тя болит головонька. —
Гонят мамко на сторожу,
Під Чорний лѣс на могилу,
Видит ми ся моя мамко,
Що либонь я там загину? —
Відперай-ся мій синоньку
Що коника та-й не маєшь. —
Коня дали осѣдлали,
На сторожу виправили…
Ѣду милю, ѣду другу,
Ѣду нічку, одну, другу —
Мій коничок ослабає,
Сон головку похиляє.
Я присилиў кониченька
Во дубонька зеленого,
Сам приклониў головоньку
На маленьку годиноньку —
Ой я заснуў моя мамко!
Ой прибѣгли Татароньки,
Аркан втяли – коня взяли,
Дѣвцѣ бранцѣ даровали.
Ой, устаю ранесенько,
Нема-ж мого ворон коня! —
*** Ой вийду я на могилу,
Подивлю-ся у долину:
Ѣдут Ляхи на три Шляхи,
А Козаки на чотири,
Щоб ѣм конѣ припочили,
А Татари на всьо поле; —
Меже ними дѣвка бранка
Сидит собѣ на конику,
На вдовиним бо-й синонька,
Русу косу розчєсує,
Дрібне листє пописує,
Там у воду пометує:
Плинь-же, плинь-же дрібне листє,
До моєго тата в гостѣ,
Нехай тато не сумує,
Най ми посаг не готує;
Ой вже-ж бо я посаг мала
Під явором зелененьким,
Тай с Турчином молоденьким,
Ис Турчином Арабином
Та-й з нещирим Татарином.
*** Ой вийду я на могилу,
Подивлю-ся у долину:
Долів, долів, долинами
Ѣдут Турки с Татарами,
Межи ними віз кований,
А в тім возѣ Михай лежит
Порубаний, пострѣляний…
Капле кровця у кирницю,
З кирниченьки рѣчка тече,
А над рѣчкоў ворон краче —
Михаєва мати плаче; —
Не плач мати, не журися!
Не дуже мя порубано,
Не дуже мя пострѣляно,
Головонька на четверо
А серденько на шестеро,
А рученьки на штученьки
А ніжечки на гешечки,
Бѣле тѣло-як мак мѣло! — —
|
