Сестри Немезіди
На спомин про наданнє єзуїтам руських маєтностей 1882 року
Дивлюсь на тебе, Відню, із Дорибаха
І думаю: "Як гарно ти послався!
Як твердо спиш! мов п'яний горопаха,
Що досхочу горілки нализався".
Тебе впоїла римська оковита, -
Не aqua vitae, aqua mortis, брате!
Рука кривава, золотом не сита,
Твій розум сторожкий уклала спати.
Шахрайствує вона, кишені трусить
У нації, що зброєю пишалась,
І пані вбога Русь коритись мусить:
Бо тільки назва в неї ще зісталась.
Так, назва тільки: Русь та Україна:
Сю назву носять сестри Немезіди.
В ім'я тих сестер, від отця до сина
Живе в нас пам'ять про гіркі обиди.
Прийняв єси до себе тих злодіїв,
Що і вночі і вдень мир обкрадають:
Готуйся з ними до страшенних діїв.
Такої помсти люде не зазнають.
Як зарикають навкруги гармати
І заблищать понад тобою бомби,
Не знатимеш, куди тобі втікати,
В які тобі ховатись катакомби.
І визиратимеш тогді даремно
Того козацтва, "люду грошового",
Що з крулем Яном боронили ревно
Тебе від турчина, сіпаки злого.
Не приймуть козаки від тебе плати,
Щоб знов тебе з напасті слобонити
І забезпечити твої палати,
Де, мов гадюки, в'ються езуїти.
Ні! вдарять на твої давнезні мури,
На кублище сліпого католицтва
І зроблять з них криваві кучугури,
Заслужену могилу єзуїтства.