Сині етюди (1923)/Колонії, вілли…
| ◀ Життя | Сині етюди Колонії, вілли… |
Редактор Карк ▶ |
|
Так от: єсть вілли, біля міста в кучерявих лісах засіли, і шосе до них гадючиться. Єсть вілли, єсть і колонії — дитячі. Вілли: специ, їхні жінки, відповідальні, взагалі — кваліфікація, цвіт. Ну…
— Ну, я цю гладку корову й близько не допустила. Ганьба! Годуємо паразитів.
— Да, непорядки.
А вдруге вже друга на першу:
— Подумайте: їй одно місце на віллі, а вона цілу сім'ю притягла, ще й „друга дома“ притягла… Безобразіє…
… Отара білорогих баранців посунула до сонця: то хмари, то небо за голубе поле… Ну…
І третя на другу:
— Сволоч! в городі одержує 13 пайків, ще й тут в три горла.
Їдять шоколад, п'ють каву, молоко, — поправляються. Так живуть.
Синіє вечір — під'ізжають автомобілі. Тоді гості їдять і всі їдять.
… Слобожанські ліси й тракти і досі були трівожні. Ходять бандити по лісах. На віллах тихо: тому. Купражили гультяї колись, літали по шосе мотори, кавалькади, і гомонів ліс від музики, гамір буржуйський, купецький ходив по корчах… Тепер тихо, тепер їдять…
… Колонії пішли далеко в ліси. От колонія, скажемо.Цвітуть діти, ростуть з молодняком дубовим, брондзові шиї, очі блищать, як спілі вишні після дощу. В колонії виховательки — тьотя Бася, соцвосниця… да…
Господарською частиною завідує Гіль. Гіль ходить і співає: „ми смєло в бой пайдьом за власть савєтов“… Цілий день співає. Соловей. Очі йому теж цвітуть, як спілі вишні після дощу. Відкіля він — бородатий, мамуловатий? Хто його знає — революція родила. І він в свою матір конче закоханий, в революцію. Не знає нічого, крім цієї пісні — і не треба.
— Та покиньте ви співати, — кричить Анфиса Павлівна, гладка, охайна, — німецької породи.
Гіль зникає.
Єсть ще стара діва — Павлина Анфисівна, — так кажуть, так звуть, — це не так.
Ну, і так далі…
Тьотя Бася — фанатичка. Зустрічає незнайому жінку:
— Що ви читали з жіночої справи? Що? Бебеля „женщина і соціялізм“ не читали? Та невже?
Витягає „женщину і соціялізм“. Читає, слухачі тікають.
Вона молиться на Колонтай і Ліліну. А Анфиса Павлівна росказує анекдоти:
— Я вам по секрету. Цілий скандал був… Колонтай кричить: „Стерво! Тєбя в публічний дом“. А Ліліна як схопиться: „Ах ти, роспусто! Тобі жалко, що я з Зінов'євим живу?“.. Ха! А вона ж молода, а та стара.
Павлина Анфисівна, як заходить сонце, йде до ставка, до купальні, роздягається, оглядає тіло і зітхає. Співає з натхненням: „місяченьку блідолиций, за хмари швидче ти б сховавсь“.
В ставку купається сонце — на ніч. Десь далеко залізниця, десь потяг далеко.
|
|
Прибігла економка (це вілла):
— Када ви, наконєц, убйотє йєйо?
— Та зараз.
… — Та січас, — кричить економка і біжить: її покликано. Сидір чухається:
— От стерво! Жалько їй народнього добра.
Микита не чухається:
— Нехай. Все їдно вже сховав.
Здивований Сидір:
— Що?
— Мнясо!
— Те що буде?.. Тьху!
Микита закурив цигарку.
Пахне зеленою, пахне кизяками.
Сидір умочив у цеберку ножа і перехрестився:
— Яке небудь стерво та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Гівно! Одно слово — гівно та й тільки.
Потім він ріже, але не мовчить.
— Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена. Це значить воля і слобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й иншим не перешкоджай. О!
Микита хитає головою:
— Правильно!
… Вони ріжуть корову.
|
|
В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.
Анфиса Павлівна подивилась на Павлину Анфисівну та й подавилась. Павлина Анфисівна сама ж невинність: вона ж не знала, що Анфиса Павлівна дитячу котлету їла.Анфиса Павлівна запивала водою:
— Хотіла попробувати…
Павлина Анфисівна:
— Так, так…
… Приїздить до дітей якась мама. Виховательки любязно усміхаються.
— Ваша дитина прелість, прямо удівітєльно.
Мама мліє…
… Набігає хмара літня, пахне дощем. Кричать галки над деревами літають, — перед громовицею…
… Тільки у тьоті Басі нема корзини, а в инших єсть. В корзинах — варення, котлети, білий хліб та инше…
… Навіщо?…
… До тьоті Басі приїхав знайомий. Було місячно, всі були над ставком. Місце гарне, поміщицьке: нагадує поміщиків.
Знайомий сказав:
— Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь — усюди бандити. Мабуть і за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерізати усю колонію.
Павлина Анфисівна скрикнула:
— Ах!
Це вона кокетує. Всі це знають, не звертають уваги. Знайомий серьйозничає:
— Чудний українець — то він флегматик, не знать який, то він злодій з великого шляху… То він революціонер…
Тьотя Бася захвилювалась:
— Що то є вкраїнець? Пролетар — революціонер.
Знайомий сперечається, тьотя Бася назвала його „соглашателем“, лається ще; іде на терасу.
Анфиса Павлівна глибоко зітхає (їй спати хочеться) і теж іде в кімнату: корова.Павлина Анфисівна була задоволена, взяла під ручку знайомого і повела в садок однієї вілли.
Відтіля їх вигнано. Знайомий обурився.
— Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!
— Іді, іді! не разговарівай!..
Знайомий пообіцяв поскаржитись голові вуцвика. А Павлина Анфисівна спитала:
— Ну скажіть правду: ви ж не комуніст?
Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила. І вона росказала:
… Громовиця не прийшла, — пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину. Хтось ламав гілки в лісі — не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята і соловей вже не співав, і соловї мовчали.
… — Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з'їсть: дитячу порцію.
… На як найдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це натхнений Гіль.
… Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.
|
|
Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бжоли, дід сивенький — смачно…
Летіли трутні по шосе.
… У віллі мешкають 2 тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, инші приїздять.
Хто приїздить, каже:
— По вулицях голод, а тут…
Через тиждень каже:
— Чому це сьогодня нема какао? Який же це дім відпочинку. Га?… Пахне кизяками і парним молоком.
Ледве світає, Сидір запрягає коні і везе м'ясо на місто.
Насіли: де — хто.
— Захватіть оцього лантуха з яблуками.
— Що за лантух?
— Та оцей.
— Та це-ж яблука казенні.
Його просять, він згоджується за 250, од пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров.
(Кров і яблука, революція і кров…)
Сидір покликав Микиту — і поїхали.
Як виїхали з села — на місто селяне їдуть. Сидір кричить:
— Гей, ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю!
Кричать із воза:
— Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись… Но—о!..
Почухав Сидір потилицю й згодився:
— Та воно й правда.
Сіпнув за віжку — ліворуч…
… Підводилось сонце, червоне, заспане, невмите…
|
|
На вілли (мабуть і в колонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить в глибинах — дрібний звір ходить, буває в садках… А через 9 місяців вилуплюється дитина.
Це гарно, природньо, свіжо і людяно.
Залітають сюди і погані баси — неудачники з міста і дебютантки — балєрини і третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє. Єсть і літній театр.У суботу висіла афиша:
… У неділю тьотя Бася кричала:
— Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!
Ії не послухали й повели дітей. У дітей сьогодня цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо і були оплески гучні і сміх дитячий.
Діти задоволені, артисти „в ударі“, небо кричить.
Кінчався вечір, заспівали інтернаціонал, і скрипник заграв. Тріснула струна у скрипника і інтернаціонал увірвався.
І розлігся дитячий регіт на ввесь ліс.
Раптом вискочила з лісу тьотя Бася, бліда, схвильована.
— Як ви смієте! Як ви смієте глузувати?
Стояла біля артистів і махала кулаками. Ії заспокоїли, вона — на сцену і плакала. Діти дивились на неї, витріщивши оченята, де-які теж плакали.
Ще з тьотєю Басею була істерика, і її повели в колонію: скрипник (що увірвалась струна) і балєрина.
|
|
Зодіяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодіяковий блиск видно і в-осени, коли сонце сходить.
Ранком жеврів зодіяковий блиск, ранком умирали чебреці, снились і пахли чебреці.
Ходили з вілли в колонію, з колонії на віллу… Вілли, колонії…
Легенький золотий сум.
… Чебреці, чебреці…
Анфиса Павлівна, Павлина Анфисівна — посварились.
— До другої чистки не доживете, все їдно викинуть!Анфиса Павлівна обурилась:
— Беспартєйна! Глядіть, щоб знову в тюрьму не попросили.
Приїздив ще знайомий: дитячі порції їв. Він був сумний — осінь. В го́роді взімку холодно й голодно.
… Колонії, вілли.
Павлина Анфисівна ще ходила в купальню, навіть роздягалась і дивилась на своє тіло. Але не купалась.
… Ставок думав золоту пісню:
„Ой пряду, пряду“… — Леонтович.
|
|
І минуло літо.
Глибокого часу-зажури колонії переводили у місто. Засмутніли діти, засмутніли вілли. А Анфису Павлівну викинули із партії, і вона виїхала кудись. Із кущів вилізли бандити і, як вовки, скрадались до осель.
Павлина Анфисівна плакала — йшов 35-й листопад.
Коли їхали по шосе, із корзинки випала „женщина і соціялізм“ — пом'ята, некрасива книжка.
Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усіх йшов Гіль і співав:
— Ми смєло в бой пайдьом…
Гудів ліс, падало листя, — йшов листопад, прийшов листопад.
… А на віллах ще пахло кизяками і парним молоком.
… Стояли золоті ранки і зодіяковий блиск.
|
|
Із першої вілли Сидір кричав:
— Микито! Та йди-бо бісова личино! Бандисте клятий!
Микита не озивався.