Сині етюди (1923)/Ластівка
| ◀ Дорога | Сині етюди Ластівка |
|
Було тихо і темно.
Раптом повіяв вітер.
І — закрутило,
зашуміло
в деревах.
Був грім — то прийшла літня пахуча громовиця.
Зірвало її і помчалась вона в темну просторінь.
… А потім зашумів дощ.
Вона шукала світло
— шукала,
найшла,
полетіла.
Влетіла.
Було чудове блискуче світло і тихо, без дощу.
То була кімната.
Сіла на шафі — спокійно, сухо, тепло.
Але хвилювалась.
Її хвилювало звичайне світло — електрика.
Тоді вона зірвалась і знову полетіла.
І от — 4 оксамитових стіни.
Ясно: вдарилась в оксамитову стіну і впала у фарфорову чашу.
Назад!
Назад!
І — в клавиші!
Пронісся мелодійний згук.А що вона?
… Ще раз у стелю росписну, а там
в знемозі
впала.
Сиділа. Важко дихала.
А її ніжки обгортав килим — то східний оксамитовий килим із Турції.
Певно, кімната була незвичайна — то була кімната в моїй уяві.
… А за вікном носився вітер, скиглили дерева, трівожно кричали гудки.
Тільки ніч сміялась тихо, темно і лукаво.
… Так! Вона шукала вікна, — вилетіти у вікно, в дощ, в ніч.
Але вікна не було.
|
|
А потім ще довго носилась по кімнаті. Знову падала у фарфорову чашу й билась в росписну стелю.
Була в роспуці — її надто тривожило звичайне світло — електрика.
… Тоді в дощ заскиглили дерева, потім в дощ засміялись дерева.
Чи чула вона, як сміялись дерева?
Нічого не чула вона.
Нічого!
Нарешті
— вдарилась вона в срібну жирандолю і впала на оксамитовий турецький килим.
Зітхаючи востаннє (вона розбилась на смерть), хилила головку від світла й шукала очима
— вікно.
… А за вікном стояла ніч і тихо, темно і лукаво усміхалась.
|
|
За 10 хвилин світало.
За годину я увійшов в кімнату.
Вже ночи не було.
Пройшла громовиця, пройшов дощ.
Підводилось сонце.
Пахло сонцем, пахло життям.
Я зітхнув глибоко і високо підвів голову.
… Потім узяв її за крильця, зневажливо подивився на крильця і кинув її в помийну яму, де рились бродячі міські пси.
То була ластівка.