Перейти до вмісту

Сині етюди (1923)/Дорога

Матеріал з Вікіджерел
Сині етюди
Микола Хвильовий
Дорога
• Інші версії цієї роботи див. Дорога Харків: Державне видавництво України, 1923
ДОРОГА

В перспективі — дорога.

Праворуч, ліворуч — акварелі. Далеко — ліс. Дорога до лісу, а може — вбік.

Дорога спокійно відходить, і на ній порожньо.

Мабуть скоро зажовтіє листя, і в небо засумує старий дуб. Старий дуб був колись біля нашої хати, в дитинстві.

Я дивлюсь на дорогу, і вона уводить мене за далекі гони.

Покірно йду за нею.

… Колись була береза, зірвав листок і положив у книгу, книзі, здається, більш як 100 літ, пожовкли навіть рядки. А в цій книзі лист з берези, пожовклий. (Може берези вже й нема… А де згадка про автора столітньої книги з пожовклими рядками?).

… Дивлюсь на дорогу. На дорозі порожньо, і я думаю про небуття: коли дорога відходить, тоді щось відходить, кудись відходить.

… Потім згадую сливи.

Саме по цій дорозі везли колись сливи. Я був маленький і прохав у тітки слив.

Тоді вона дала мені жменю.

Та не були то сливи. Було дитинство.

… На краєвиді купчаться хмари, збираються на вечір.

Але то буде не потоп, а впаде звичайна роса. Тоді забуяє рослина.

А в потопі (пам'ятаєте?) були голуби.

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Біля вікна пролетіли голуби, фуркнули і — зникли за величезним будинком.

І каже голубка: — Дорога? — Каже голуб: — Дорога!

Потім полетіли на площу Володарського і там сіли біля ратуші.

… Дивлюсь знову на дорогу.

За нею, куди вона йде, йде суворість, може жорстокість, може сама смерть.

Ну і щож? Хай ідуть: так треба.

Але все-таки, що з дорогою?

І сказав голуб: — Дорога? Сказала голубка: — Дорога!

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

По далекій дорозі пішла широка тінь. Проходили роспатлані хмари і погасили сонце.

Коли пройшла тінь і сховала дорогу — дороги не було.

Я впав на обніжок своєї мудрости і подумав з тоскою:

— Дорога?

Але голуби не озивались.

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Го́род шумів, кричали мотори, летіли будинки.

Мій далекий сон (лебедине крило) ростанув над містом.

… Я надів кашкета і вийшов на вулицю.