Скалки життя/Жовтий редикюль
| ◀ Афарбіт | Скалки життя Жовтий редикюль |
Страха ради комісарського ▶ |
|
Та й спокуса велика була…
До ручки був Стратон дожився тоді. Вже давно і в дешеву студентську столовку піти ні з чим було. Хоч назад на село з робфаку тікай. Довелося останній ресурс, як економісти пишуть, у грошевий обіг пустити. Зняв Стратон спідню сорочку, зняв підштанники домоткані роменські, виправ усе чистенько — і пішов на Благбаз якого коповика вторгувати. Хоч це й остання пара спіднього була, проте краще у всьому голому ходити, як голодному верещати.
А на Благбазі народу — гуде! Перекупки брязькуваті, маснопикі ковбасою, млинцями, смажениною, пиріжками торгують. Аж слина Стратонові набігає:
У-ух, кодлище чужоїдське! Ніколи в остаточну перемогу соцреволюції віри не нятиму, доки по базарах оці баби-перекупки з усіма рундуками не щезнуть…Крутнув далі йти, коли зирк — якась пані дебела на нього киває:
— Ходи-но сюди лишень, кошика піднесеш додому.
— О! Як нахідка, підштанники, диви, цілі лишаться, хоч до завтрього.
Взяв кошика з усякою городиною, м'ясом та иншиною, що до обіду, й почвалав слідком.
Пливе пані спереду, стегнами крутить, а в руці редикюль жовтий теліпається.
— Отож ізвідти в неї грошевий обіг починається… Ач скільки понакуповувала, ненажера гладка!
Поглядає пані назад, боїться, щоб хлопець навтьоки із кошиком не подався.
— Ага, товстогуза, дрефиш? Що-ж: аби схотів, чорта пухлого спіймала-б… А куди-то ти? Іще тобі замало?
Завернула пані в ґастрономію, вина купує, закуски ріжні бере.
— Ач, непманія як ласує, а ти очкура затягай. А гро-шей, матінко моя рідна! Цілий банок…
Запопадливе око Стратонове в редикюль жовтий уп'ялося. Витягла з нього пані купку червінців, перебирає, котрого в касу віддати.
— Ех, мені того на цілій, мо, рік вистачило-б. І одягся-б, і взувся, а вже наївся-б, наївся…
Помітила пані пожадливий погляд Стратонів, скосила око, поправила похапцем щось на грудях, редикюль швиденько зачинила й до Стратона наказливо:— Ходім!
Пішли. А редикюль усе перед очима теліпається, жовтіє. І червінці в ньому наче шелестять, промовляють:
— Тут тобі й хата тепла, і страва добра, і книжка-підручник, і чоботи нові, й білизна чиста…
— Е-ех, — грабуй награбоване! Пані з того не збідніє, потвора непова, а мені… А ну, без сорому…
Скоро порівнялися з якимись ворітьми, смикнув Стратон що-сили за той редикюль жовтий і дременув притьмом у двір. Тільки йойкнула пані з переляку та сподіванки, а далі Стратон нічого й не чув. Кулею промчав через двір, перескочив через паркан задній і хортом плигав за хвилину в садку иншого двору, що виходив на паралельну вулицю. Не втишився він і там. Наче п'яти пекло Стратонові, так летів він прожогом усе далі й далі, кріпко притискуючи до грудей укоханий жовтий редикюль. Там бо вся надія його, все щастя й добробут.
Аж біля насипу залізничого спинився Стратон сів під одкосом захеканий.
Млосна насолода оповіла його. Аж очі заплющив:
— І як-же воно так швидко та хороше скоїлося? Хоч у бога віруй — наче навмисне послав до нього тую пані з жовтим редикюлем. Ох же ти мій миленький. Скільки радощів у тобі криється…
Стратон ладний був цілувати його жовту порепану шкіру. Обличчя йому сяло, губи мимохіть розпливалися в мрійливу усмішку, очі блискотіли зухвало й щасливо…
— А нумо, хоч порахую, скільки я заробив за послугу пані тій товстогузій. Адже кошика їй кварталів із п'ять недурно протаскав.
Стратонові пучки тремтливо занурилися в редикюль.
Стратонове обличчя вмить застигло в кривій усмішці, очі зробилися круглі, бляшані, брови полізли на лоба:
жовтий редикюль був порожній. Дебела пані догадалася перекласти гроші в инше місце.
Стратон ніколи не був злодієм.
Харьків 2-XI — 24 р.