Перейти до вмісту

Скарб (Куліш)

Матеріал з Вікіджерел


Був я вбогий, серцем хирний
Порав знай сусідське поле.
Вбожество - велике горе,
     Гроші - от воно добро!

Щоб скінчити вік невірний,
Я пішов до чорта в гості,
Підписався jego Mosci
     Віддать душу за срібло.

Став круги я з ним кружати,
Полом'єм вони палали,
В полом'ї кістки тріщали:
     Се було в нас закляттє.
Кинувсь я тоді копати
І здобув грошви чимало...
Скілько й око не вбачало
     За все нуждене життє.

Ніч була бурлива, темна,
Аж дивлюсь - блиснула зірка...
Ще зірок за нею кілько...
     Тут і півень заспівав.
Зникнула мара підземна;
Бачу в пана я беседу;
П'ють, їдять, і кубок меду
     Пан мені сам наливав.

Огрядний собі, нівроку,
І веселий був панюга;
У гостях в його прислуга,
Посеред музик та скоку,
     Попиває добрий мед.
Тут нам їсти, тут нам пити,
В свято хороше ходити,
     Праця ж нам не в уперед!

Пий і ти: се жизні сила,
Скарбувати ж добра воля
І з чужого вміє поля:
Плуг, сокира, заступ, вила -
     От і все в нас закляттє!
Хто сю правду зрозуміє,
Працювати добре вміє, -
     Щасне матиме життє.