Словарь української мови (1924)/атож
| ◀ ато | Словарь української мови А атож |
атрамент ▶ |
|
I. Ато́, сз. 1) А, но, а не то, а между тѣмъ. Ой не жаль би мені воза, коли б дівка була гожа; а то руда і погана — мені воза поламала. Н. п. Як би сама, — ще б нічого, ато й стара мати, що родила на світ Божий, мусить погибати. Шевч. 65. 2) Кромѣ того, еще. Його два сини, ато взяв п'ять хлопців сиріт. Кв. II. 20.
II. Ато́ и ато́ж, нар. 1) Какъ же, разумѣется. Чи ходив ти в поле? — Ато! „Бачив ти його“? — Атож ні? 2) Отрицательно: какъ разъ! нѣтъ!