Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/бандурник

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бандурник
Берлін: Українське слово, 1924

Банду́рник, ка, м. 1) Мастеръ, дѣлающій бандуры. 2) = Бандурист. Дума „про смерть козака бандурника“ Мет. 443.