Словарь української мови (1924)/барда
| ◀ барв'як | Словарь української мови Б барда |
бардадим ▶ |
|
Барда́, ди́, ж. 1) Краюха хлѣба. Шейк. 2) Топоръ особой формы. Въ хотин. у. и у гуцуловъ: родъ плотницкаго топора съ широкимъ лезвіемъ. Шух. I. 87. Казала йому хату ставити без барди і сокири. Чуб. V. 819. А кедрина не калина, я сам їй тесав, що зарубав яснов бардов, як в серденько тяв. Федьк. III. 168. Ум. Барди́чка, ба́рдочка. Як затну бардичку до бука. Федьк. I. 97.