Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/блеяти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
блеяти
Берлін: Українське слово, 1924

Бле́яти, бле́ю, їш, гл. 1) Блеять. Реве маржина, блеють вівці. Шух. I. 197. 2) Баять, говорить, болтать. Блеяй, блеяй, пане Свириде, зобачим, що з того вийде. Ном. № 13026. А народ блеє та й блеє, що москаль замовив дощ. Черниг. г.