Словарь української мови (1924)/бовдур
| ◀ бовгарь | Словарь української мови Б бовдур |
бовкало ▶ |
|
Бо́вдур, ра, м. 1) Дымовая труба. Чуб. VII. 380. Повна хата (відьом) назбіралась. Вийняли вони із печі черепок чогось та й стали мазать ним під руками. Помаже оце під руками та й полетить у бовдурь. Грин. I. 60. Темним стовбом дим пішов з його бовдура. 2) Густой клубъ дыма, густая туча. Фр. Пр. 63. 3) Шестъ, жердь у рыболововъ. 4) Болванъ, чурбанъ, неотеса. Фр. Пр. 63. Стирчи́ть мов бо́вдур. Стоитъ, какъ болванъ. Ум. Бовдуре́ць, бо́вдурчик.