Словарь української мови (1924)/буйний
| ◀ буймистрія | Словарь української мови Б буйний |
буйність ▶ |
|
Бу́йний, а, е. 1) Крупный. Бачте, яка буйна (картопля)! Г. Барв. 428. Ці скіпки дрібні — беріть оці буйніші. Радом. у. Ученик нехай читає тілько буйну печать. К. Гр. 15. Буйний дощ. 2) Рослый (о растеніяхъ). Уродило жито високе, буйне. Чуб. III. 399. Шумить буйна нива. Рудч. Чп. 104. Буйна трава поросла. 3) О почвѣ: жирный. Буйна земля. Хотин. у. 4) Сильный, буйный. Коло, коло Дунаю дівчина гуляє, на буйную филечку спильна поглядає. Мет. 77. Із-за гори буйний вітер віє. Мет. 27. 5) Буйный. Загадаються орлики хижі… по буйних товаришах козаках. Пѣсн. Ум. Буйне́нькій, буйне́сенький. Аж де взявся буйненький вітрець. Чуб. III. 301.