Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/буркувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
буркувати
Берлін: Українське слово, 1924

Буркува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу. Гн. II. 196. 2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.