Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/бурхати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бурхати
Берлін: Українське слово, 1924

Бурха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Порывисто дуть (о вѣтрѣ), сильно волноваться (о водѣ), бушевать. Великі хвилі піднялись і вітри зачали бурхати. Котл. Ен. II. 6. Море.... реве да бурхає. К. ЧР. 308. 2) Бросать, швырять. Високі хвилі закипіли, суденце стали вверх бурхать. Мкр. Г. 5. Там Дем'ян копа, тільки голову вже видно з ями, бурха землею. Сим. 224. 3) Вырываться, вылетать (о водѣ, дымѣ и пр.) Загорівся Господь гнівом, з ніздер дим бурхає. К. Псал. 36.