Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/бігати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бігати
Берлін: Українське слово, 1924

Бі́гати, гаю, єш, гл. 1) Бѣгать. Бігає по луці. Въ повел. накл. употребл. иногда бігай вм. біжи́. Бігай, коню, бігай, коню, бо вже вечеріє. Мет. 98. Употребл. оно также тавтологически: Ой бігайте-біжіть шляхом да наженіте Касю з ляхом. Чуб. V. 908. Бігай, хлопче! Бігаймо у великий гай! Бігаймо, кажу. МВ. II. 112. 2) О коровахъ: случаться. Угор.