Словарь української мови (1924)/біляк
| ◀ білявша | Словарь української мови Б біляк |
біляний ▶ |
|
Біля́к, ка́, м. 1) Бѣлый по масти, одѣтый въ бѣлое. На ставі пишно лебедь плив, а гуси сірії край його поринали. — „Хиба отцей біляк вас з глузду звів?“ — один гусак загомонів. Греб. 362. 2) Родъ грибовъ. Як загадав боровик.... ой тим білякам да на войну йти. Чуб. V. 1183. 3) Бѣлякъ-заяцъ. Шейк. 4) Родъ черешенъ. Уман. у. 5) Встрѣчено только въ думѣ „Про Самійла Кішку“: (Паювали) златосинії киндяки на козаки, златоглави — на отамани, турецькую білую габу — на козаки на біляки. АД. I. 219. Значеніе неясно. Аф. (310) переводитъ: „козаки, не вступившіе еще въ товариство, т. е. не посвященные въ званіе лицаря славнаго войска запорожскаго“; Шейк. (65) „козаки, ходившіе въ бѣлой одеждѣ“. Кулишъ понимаетъ это слово въ смыслѣ простой, рядовой козакъ. „Лейстровик чи охочий? — Лейстровий, мосці-пане. — Біляк, чи отаман?“ — З отамання. К. ЦН. 310. 6) Горшокъ безъ глазури изъ бѣлой глины. Вх. Лем. 392.