Словарь української мови (1924)/вергати

by Борис Грінченко

◀ вергання

Словарь української мови Борис Грінченко В вергати

вергатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ве́ргати, гаю, єш, сов. в. ве́рг(ну)ти, ну, неш, гл. 1) Бросать, бросить, швырять, швырнуть. Такі дуби верга, що по півтора обіймища. Рудч. Ск. II. 106. 2) Ве́ргнути очи́ма. Взглянуть. Ой шила сорочку, — покоротила, вергла очима на побратима. Гол. II. 226.