Словарь української мови (1924)/веремія
| ◀ веремій | Словарь української мови В веремія |
верем'я ▶ |
|
Веремі́й, мі́я, м., веремі́я, мі́ї, ж. 1) Кутерма, суматоха, смятеніе. Всі веремію підняли. Котл. Ен. III. 8. Не краще було й товаришам Гонти: і їх четвертували по городах і містечках, і їх голови, руки і ноги розвішували по перехрестях. Попався у сю веремію і наш дідуган Тарасович. Стор. I. 252. Пастухи в ту ніч, як народився Христос, вздріли й велику веремію на небі. Старод. у. Крути́ти веремія, веремі́ю. Дѣлать быстрыя нападенія, атаки, нападать то здѣсь, то тамъ. Потебн. III. 67. К. ЧР. 423 Ніхто краще його не ставав до бою, ніхто не крутив ляхам такого веремія. К. ЧР. 13. Крутять в полі веремія делібаші кіньми. К. МБ. XI. 142. Як зачав він веремія крутити: то шарпне, то сіпне, то кусне мене, аж гірко мені стало. Канев. у. Крути́ти мі́зком веремі́ю. Измышлять, задумывать хитрости. Потебн. III. 67. Я вже трохи й догадуюсь, яку він крутить мізком веремію. Шереперя, купала на Йвана. 22. Сказа́ти веремі́ю. Сказать нѣчто. Сказав би веремію, та здумав, що говію. Ном. № 3583.