Словарь української мови (1924)/вилазити
| ◀ вилаз | Словарь української мови В вилазити |
вилазка ▶ |
|
Ви́лазити, жу, зиш, гл. Излазить. Скрізь вилазили. О. 1861. XI. 29.
Вила́зити, жу, зиш, сов. в. ви́лізти, зу, зеш, гл. 1) Вылазить, вылѣзать, вылѣзть. Вилазить гадюка. Рудч. Ск. I. 146. Кривда людськая боком вилазить. Ном. № 2294. Кричить, аж з шкури вилазить. Ном. № 3459. Не так скоро лихо вилізе, як улізе. Ном. № 1959. 2) Взлѣзать, взлѣзть. Кричи, хоч на гору вилізь. Ном. Виліз дружба на липу. О. 1862. IV. 19. 3) Не вила́зити з чо́го. Быть постоянно въ чемъ. З роботи ніколи не вилазить. Другі в плахтах та запаскам…, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці не вилазила. Мир. ХРВ. 25.
Ви́лазка, ки, ж. Лазейка. Кільки в решеті дірок, стільки вилазок. Кролев. у.
Ви́ламати, ся. См. Виламувати, ся.
Вила́мувати, мую, єш, сов. в. ви́ламати, маю, єш, гл. Выламывать, выломать.
Вила́муватися, муюся, єшся, сов. в. ви́ламатися, маюся, єшся, гл. 1) Выламываться, выломаться. 2) Пробиваться, пробиться, выбиться. Нема звірів.... ще ніяк не виламаються (бо замкнені). Рудч. Ск. II. 70.
Вилані́, ні́в, м. мн. Вилы желѣзныя для навоза. Вх. Зн. 6. Желех.
Ви́лапати, паю, єш, гл. Выискать, найти. Ми у лісі вилапали добрих дубків, та дорогі вражі. Волч. у.