Словарь української мови (1924)/випадати
| ◀ виорюватися | Словарь української мови В випадати |
випадковий ▶ |
|
Випада́ти, да́ю, єш, сов. в. ви́пасти, ду, деш, гл. 1) Выпадать, выпасть. Аж очі випадають, так голова болить. Ном. № 10046. Як рак з кошеля випав, так багачеві таляр з калити. Ном. № 13371. Вітер і сніг випадає, чумак в полі пропадає. Рудч. Чп. 238. Випав сак і тому бідному. Ном. № 2108. 2) Случаться, случиться, приходиться. Випало мені якось бути у його в хаті. Така мені доля гірка випала. МВ. (О. 1862. III. 47). О. Гервасієві саме тоді випала дорога. Св. Л. 94. Яке коли нещастя випаде. Драг. 75. Випада́є. а) Случается, приходится. Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччу спить, — все випада таки Рябка притьмом побить. Г. Арт. (О. 1861. III. 85). Не випада́є. Не слѣдуетъ, не приходится, неприлично. Рудч. Ск. I. 124. Мені не випадає так казать. Волын. г. б) Значитъ, слѣдовательно, выходитъ. Випада, ви усі три були дурні, а вона розумна. Грин. II. 275. Коли се все зробиш як слід, — ти, випада, розумний. Грин. II. 276.