Словарь української мови (1924)/витинати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
В
витинати
Берлін: Українське слово, 1924

Витина́ти, на́ю, єш, сов. в. ви́тяти и ви́тнути, тну, неш, гл. 1) Вырубливать, вырубить, вырѣзывать, вырѣзать. Витяв з реміню шматок на підошву. Витяли пани ліс. Св. Л. 306. 2) Только сов. в. Перерубить, перерѣзать всѣхъ. Ворогів моїх настигну, не вернуся доти з поля, доки до ноги не витну. К. Псал. 40. 3) Дѣлать, сдѣлать что-либо съ жаромъ, съ силой. Витинати гопака. — Горнись лишень ти до мене та витнемо з лиха. Шевч. 621. Ще три штуки за тобою; витнеш, — ні пів слова. Г. Арт. О. 1861. III. 105.