Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/відбувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
В
відбувати
Берлін: Українське слово, 1924

Відбува́ти, ва́ю, єш, сов. в. відбу́ти, бу́ду, деш, гл. 1) Отбывать, отбыть, исполнять, исполнить (повинность), отрабатывать, отработать. Проханий кусок горло дере, бо тяжко його відбути. Ном. Як заробив, так і відбудеш. Ном. № 7071. Хуста поперем, як три дні панщини відбудем. Ном. № 11260. Відбудеш той муштер та й гуляй, скільки схочеш. Левиц. I. 30. При пості добре відбути гості. Ном. № 192. Не жаль було давно відбутих.... моїх тяжких крівавих сліз. Шевч. 2) Принимать, принять и угостить гостей, — говорится главнымъ образомъ объ обрядовыхъ обѣдахъ, обѣдахъ по приглашенію и пр. Давайте лишень сюди хліб, ковбаси і сало, — я буду одбувать пан-отця. О. 1862. V. 56. Дітей у нас було п'ятеро.... усі померли. Треба було мені тії одбутки робити самому. То дошки на труни, то копачам, то людей одбувати, а попові ж? Г. Барв. 203. 3) Заканчивать, закончить. У суботу дівич-вечір відбули, а в неділю повінчали. Стор. МПр. 57. Відбули похорон.