Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/відпірчити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
В
відпірчити
Берлін: Українське слово, 1924

Відпі́рчити, чу, чиш, гл. Отпороть, высѣчь. Бідну дитину через стілець та й одпірчать. О. 1862. I. 72.