Словарь української мови (1924)/відрубувати

by Борис Грінченко

◀ відрубок

Словарь української мови Борис Грінченко В відрубувати

відрядити ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Відру́бувати, бую, єш, сов. в. відруба́ти, ба́ю, єш, гл. 1) Отрубывать, отрубить. Голову йому відрубав. Рудч. Ск. II. 69. Відрубай кінець, щоб корочча палиця була. 2) Только сов. в. = Відрізати 2. А вона мені як одрубала, та ще й при дочках. Левиц. I. 140.