Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/відходити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
В
відходити
Берлін: Українське слово, 1924

Відхо́дити, джу, диш, сов. в. відійти́, дійду́, деш, гл. 1) Отходить, отойти; уходить, уйти. Відійшли козаченьки від села за милю. Мет. 26. Треба одійти од ями, щоб гаразд її перескочити. Ном. № 13752. Було бо багато, що приходили і відходили. Єв. Мр. VI. 31. Незабаром молодий з своїми одходить до себе на обід. О. 1862. IV. 30. 2) Умирать, умереть, отходить, отойти. Твоя душечка одійшла з його поглядом. Г. Барв. 125. Также и о животныхъ: Корова заслабла та через чотирі дні й одійшла. Рк. Левиц. 3) Кончаться, кончиться. Покіль воду принесла, то й вечеря одійшла. Чуб. III. 156. Косовиця ше не одійшла. Мнж. 120. Поки одправа в церкві одійде. О. 1862. IX. 67. 4) Поправляться, поправиться, оживать, ожить. Чує Марина, що вона оживає, молодіє, одходить. Левиц. I. 67. Дуб усох, та відходить од коріня. Кіев. у. 5) Приходить, прійти въ чувство. Поблідши, ніби неживая, упала дівка на рундук. Хоч одійшла вона, та знова зомкнула очі. Греб. 319. 6) Переставать, перестать сердиться. Иноді траплялось, що він її дуже налає…, дак послі, як одійде, пестить було її всяк. Г. Барв. 107. Также відійти́ від се́рця. Я такий, паничу, хоч який сердитий, то зараз одійду від серця свого. Харьк. 7) — кого́. Бросать, бросить, покидать, покинуть кого. Спи дитятко! Колишу тя, як мі заснеш, одійду тя, поставлю тя під липками, сама піду з козаками. — Не одходи мене, мати! хто ж мя буде колисати? Гол. III. 459.

Відходи́ти, джу́, диш, гл. 1) Окончить хожденіе. Я вже відходив своє. 2) Оттоптать, утомить хожденіемъ (ноги). Відходила я свої ніженьки. 3) Вылѣчить. К. ЧР. 207. Вона тобі відходить твою слабість. Чуб. Яка вродила, та й одходила. Мил. 34.