Словарь української мови (1924)/вітер
Зовнішній вигляд
◀ вітати | Словарь української мови В вітер |
вітериця ▶ |
|
Ві́тер, тру, м. 1) Вѣтеръ. Із-за гори вітер віє, калина не спіє. Мет. 165. Із вітром могила в степу розмовляє. Шевч. 37. На ві́тер підня́ти. Приводить въ чувство упавшаго въ обморокъ, вынося его на чистый воздухъ. Не виїхав козаченько за білії хати, як довелось дівчиноньку на вітер підняти. Нп. Пішло́ з ві́тром, за ві́тром. Пропало, пошло прахомъ. Ві́тер ма́є. Уже нѣтъ. Шука́й ві́тра в по́лі! Напрасно будешь искать, не найдешь. Іди́ по три вітри́. Ступай къ чорту. Жене́, як ді́дько вітри́. Летитъ, какъ бѣшеный. Ном. №11428. Ум. Вітре́ць, ві́тречко, ві́трик, ві́тронько. ХС. II. 196. 2) = Ятір. Kolb. I. 73.