Словарь української мови (1924)/глухий
| ◀ глухачка | Словарь української мови Г глухий |
глухман ▶ |
|
Глухи́й, а́, е́. 1) Глухой. Глухому пісню співати. Ном. № 4679. Глухий як тетерук. Ном. № 8556. 2) Беззвучный, мертвый. В глухій домовині усміхнуся. Шевч. 269. 3) Пустой, запустѣлый, глухой. Глухий край. Куток зовсім глухий. О. 1862. IX. 65. 4) Глухи́й кіне́ць (у воротях). Тотъ конецъ воротъ, гдѣ ихъ пята. В глухім кінці під ворітьми. АД. II. 9. 5) Глухи́й дуб. Дубъ, на которомъ листва держится цѣлую зиму. Борз. у. Прил. у. 6) Глуха́ кропива́. Раст. а) Lamium maculatum L. ЗЮЗО. I. 126; б) Leonurus Cardiaca L. ЗЮЗО. I. 126. Ум. Глухе́нький, глухе́сенький.