Словарь української мови (1924)/гонор

by Борис Грінченко

◀ гоном гнати

Словарь української мови Борис Грінченко Г гонор

гонористий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Го́нор, ру, м. Самолюбіе, гоноръ. Рудч. Ск. II. 203. Шляхтич за гонор уха рішився. Ном. № 4211. 2) Честь, почетъ. Служить Семен, служить, а гонору йому все таки нема. О. 1861. XI. 30. Доп'явшись до високих титулів та великих гонорів. К. ХП. 125.