Словарь української мови (1924)/гук
| ◀ гузя! | Словарь української мови Г гук |
гукало ▶ |
|
I. Гук, меж. Подражаніе сильному звуку.
II. Гук, ку, м. 1) Звукъ. Тишу не чути, а гук чути. Ком. Р. II. 27. Рай цілий радости і пекло мук, пісні слав'янські, голос з того світа, невідомий од серця і до серця гук. Петренко. (Юж.-р. Зб. А. Метл. 40). 2) Крикъ, гулъ, шумъ, стукъ, грохотъ. Мкр. Г. 48, Ой гук, мати, гук, де козаки п'ють. Мет. 449. Братчики з веселим гуком підняли діжки з медом та горілкою. К. ЧР. 282. Щось гукне: „Химо, Химо!“ та й пійде гук по темному бору, аж лунає. МВ. II. 65. У неділю гуки по селу: Карадіч дочку оддає. Федьк. Настя розчахнула двері з гуком. МВ. II. 46. Гук з замкової гармати. Стор. МПр. 73. 3) Небольшой водопадъ, порогъ на рѣкѣ. Шух. I. 6. 4) Трубка волынки. О. 1862. V. Кух. 37, 34. Гуде, як гук. Ном. № 13895. 5) Птица. а) = Гукало. Вх. Пч. II. 8; б) = Гукарня. Вх. Лем. 406. 6) Насѣк. Scarabaeus stercorarius. Вх. Пч. I. 7. См. Гуком. Ум. (кромѣ 1 и 2 знач.). Гучо́к. Вх. Лем. 406.