Словарь української мови (1924)/дарма
| ◀ даріння | Словарь української мови Д дарма |
дармо ▶ |
|
Да́рма́, нар. 1) Ни за что, напрасно, понапрасну. Тоді б не сердився да́рма. Ком. II. 2) Ничего не значитъ, пускай его, ну его, нужды нѣтъ, ничего. Дарма́ — ярма, аби б воли були. Ном. „Тату! лізе чорт у хату!“ — „Дарма, аби не москаль“. Ном. № 809. Мо' то й не ваше, та дарма́, беріть уже. 3) Не хуже чѣмъ, не уступаетъ. Вітряк меле дарма́ водяного млина. НВолын. у. Таке солодке зілля, дарма патоки. НВолын. у. 4) Дарма́ що. Не смотря на то, что; не взирая на то, что; хотя. Одвітував Оврам і каже: Ой зважився б я сказати щось добродїєві моєму, дарма́, що пил і попіл. К. Св. П. Дарма, що голий, да в під'язках. Посл. Да́рма-га́рма. Ни съ того, ни съ сего. Причепився дарма-гарма, задивився, що я гарна. Нп.