Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/двірець

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
двірець
Берлін: Українське слово, 1924

Двіре́ць, рця́, м. 1) Ум. отъ двір. Стань, матінко, край двірця; іде твоя дочка до вінця. Мет. 173. 2) Дворецъ. 3) Двіре́ць залізни́чний. Вокзалъ желѣзнодорожный.