Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/доостанку

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
доостанку
Берлін: Українське слово, 1924

Дооста́нку, дооста́ну, нар. Вконецъ, совершенно, окончательно. Не було добра змалку, не буде й доостанку. Ном. І сам я, хлопці, перестану, коли поб'ю всіх доостану. Сніп. 188.