Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/доправляти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
доправляти
Берлін: Українське слово, 1924

Доправля́ти, ля́ю, єш, сов. в. допра́вити, влю, виш, гл. 1) Дослуживать, дослужить церковную службу. Піп доправив службу. 2) Допра́вити довг. Взыскать долгъ. 3) Доводить, довести. Одведи отцих людей та гляди мені, прямо доправ до красної дівиці — ясної зірниці. Мнж. 19.