Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/дорублювати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дорублювати
Берлін: Українське слово, 1924

Дору́блювати, люю, єш, сов. в. доруби́ти, блю́, биш, гл. Оканчивать, окончить обрубать (въ шитьѣ). Ти ще й рубця не дорубиш, я вже й звернусь. Кв.