Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/дражнити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дражнити
Берлін: Українське слово, 1924

Дражни́ти, ню́, ниш, гл. Дразнить, сердить. Пусти мене, моя мати, на юлиці погуляти; пусти мене, моя мати, я не забарюся, тілько хлопців подражню да й назад вернуся. Мет. 302. Собак дражнили на дворах. Котл. Ен. 2) Прозывать, называть. Пішли ми вп'ять по сліду і як раз у се село зайшли, як його дражнять, — не знаємо. Шевч. 288.