Словарь української мови (1924)/дрівітня
| ◀ дріб'язок | Словарь української мови Д дрівітня |
дрівця ▶ |
|
Дрі́вітня, дрі́вотня, дрі́вутня, ні, ж. Бревно, на которомъ рубятъ дрова, а также и мѣсто, гдѣ оно находится. Хлопці щось робили та й покинули сокиру, устромивши у дрівотню. Кост. (О. 1862. VI. 46). На дрівітні дров ні поліна. ЗОЮР. I. 220. А турки, що тріски на дрівітні, валяються кучами. ЗОЮР. I. 291. Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк із комори на дрівотню. Кв. II. 160.