Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/дуга

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дуга
Берлін: Українське слово, 1924

Дуга́, ги́, ж. Дуга — согнутая линія или согнутый дугою предметъ; часть различныхъ снарядовъ. Шух. I. 98, 199, 224, 225, 228, 278. Также дуга въ упряжи. Ой ти старий дідуга, ізогнувся як дуга. Нп. Гне з лози дугу. Дід за дугу, а баба вже й на возі. Ном. № 5768. Ум. Ду́жка, ду́жечка.