Словарь української мови (1924)/дударь
| ◀ дударчик | Словарь української мови Д дударь |
дудва ▶ |
|
Дуда́рь, ря́, м. 1) Мастеръ, дѣлающій дудки. 2) Играющій на свирѣли. 3) Родъ хороводной игры. Ив. 70. Ум. Дуда́рик, дуда́рчик, дуда́ренько. Заграй мені, дударику, на дуду, тепер же я своє горе забуду. Чуб. V. 1110. Доньку видала за дударчика. Гол. III. 463. Ой сину, мій дудареньку, ти ж було селом ідеш, ти було в дуду граєш. Чуб. V. 1143.