Словарь української мови (1924)/дурень
| ◀ дурбас | Словарь української мови Д дурень |
дурепа ▶ |
|
Ду́рень, рня, м. 1) Дуракъ. Скоріш дурень одурить розумного, як розумний дурня на розум наведе. Ном. № 6155. Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, а я тебе, дурню, словами голублю. Чуб. V. 1114. Хто скаже: „дурню“, на того буде огонь пекельний. Єв. Мт. V. 22. Уманьський ду́рень. Человѣкъ себѣ на умѣ. Уманьський дурень: з чужого воза бере та на свій кладе. Посл. З ду́рнем зчепи́тись, — ду́рнем зроби́тись. Съ дуракомъ свяжись, — самъ дуракомъ будешь. Ном. № 6170. 2) Дурачки, родъ игры въ карты; разновидности: про́стий ду́рень, неві́рний, підкидни́й. КС. 1887. VI. 465.