Словарь української мови (1924)/з'їздити
| ◀ з'їздини | Словарь української мови З з'їздити |
з'їздитися ▶ |
|
З'ї́здити, джу, диш, гл. 1) Изъѣздить. З'їздили ми Польщу і всю Україну. Шевч. 221. 2) Заѣздить, утомить ѣздой. З'їздив коника, з'їздив другого. Гол. I. 383. 3) Ударить. З'їздив добре по губах. Котл. Ен. V. 67.
З'їзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. з'ї́хати, з'ї́ду, деш, гл. 1) Съѣзжать, съѣхать, выѣзжать, выѣхать. Инколи трапиться гора, так з неї знов з'їдеш на рівне. Ком. I. 7. 2) Уѣзжать, уѣхать. Пани під той час з'їхали у гостину кудись на чужу сторону. МВ. (О. 1862. I. 97). З'їду я од вас, мамо. Мнж. 38. 3) З'ї́хати з глу́зду. Рехнуться. Скажений, ти з глузду з'їхав! Шевч. 300. 4) З'ї́хати ні на́ що. Разориться, обѣднѣть. Ном. № 1850.