Словарь української мови (1924)/забіг
| ◀ забиття | Словарь української мови З забіг |
забіга ▶ |
|
Забі́г, гу, м. 1) Набѣгъ. Драг. 228. 2) Убѣжище, пристанище. Уда́тися в забі́ги до. Убѣжать, укрыться въ. Шляхта позосталася, удавшися в забіги до кріпких своїх фортець. 3) Закатъ снѣжный, скользкая покатость, куда сани съѣзжаютъ. Полт. и Харьк. г. Міус. окр. І казав, не їдь туди, там великі забіги. Кобел. у. 4) — чому́. Предупрежденіе. 5) мн. Старанія, усилія. Як уже він не підходив до неї, як не підлащувався, то вона на всі його забіги наче й не дивиться. Харьк. у.